Глава 9
Я перезираюся з батьком, і він поглядом просить мене не втручатися. Відвертається, роблячи вигляд, що зайнятий продуктами.
М-да, важкий же нам усім випаде рік, якщо вже офіцер поліції Вілсон, гроза округу, не може нічого відповісти одній вередливій дівчині. Навіть не знаю, на що мачуха сподівається?
– Ні вже, будь ласкава, лиши свої думки при собі! – суворо зауважує Патриція доньці. – Я тобі вже відповіла раз і назавжди, Кетрін, Браян – мій чоловік! Усе, що ти скажеш уголос, не змінить того, що про нього думаю я!
Нам із Кейт це добре відомо, і цього разу вона не намагається сперечатися. З Пейт жарти погані – ця жінка вміє відстоювати свої позиції. Після їхніх сварок Кейт не раз їхала до свого батька, але потім завжди поверталася. Почасти я її розуміла – їй теж доводилося ділити любов своєї матері з чужою людиною, але якщо я зрештою прийняла для себе право батька бути щасливим, то вона егоїстично за цю любов боролася.
Але зараз перед моєю зведеною сестрою стоїть інша мета – зачепити мене, тому вона не продовжує сварку. Знизавши плечима, приймає тарілку з паельєю, яку перед нею ставить мій батько, і між іншим повідомляє:
– Цієї суботи Шон у себе вдома збирає велику вечірку. Будуть учні зі школи й хлопці з «Беркутів». Я трохи затримаюся. Можливо, до дванадцятої… ми хочемо влаштувати на пляжі вогнище, буде цікаво.
Вона дивиться на мене, але я не реагую. Продовжую жувати. Це набагато краще, ніж спопеляти одна одну поглядами. Усе це вже було в нашому спільному минулому й давно набридло.
– Невдаху, звісно, не запрошували! Але я впевнена, що наша розумниця Еш обов’язково знайде, чим себе зайняти!
– Навіть не сумнівайся, – бурчу я, а Кейт будує здогади:
– Завжди можна поплакати, обклавшись подушками. О, або скласти фігурні пазли! Я собі так це й уявляю: тихий вечір, спальня і вони – пазли, тисяча свідків твоєї самотності! Боже, як це романтично! І жодного симпатичного хлопця поблизу – просто здохнути!
От же гадина.
– Кетрін, мені здається, це вже занадто! У всього мають бути свої межі! – тато все ж не витримав і засмучено опускає руки, але я вже й сама встаю з-за столу й іду, подякувавши йому за обід.
– Не варто, тату. Бувай! Тут не допоможуть межі, я краще рахуватиму дні, доки не поїду звідси назавжди!
Але вечір довгий, і ми з Кейт знову випадково стикаємося на кухні. Щоправда, цього разу ми тут самі.
Батьки поїхали, але їм не варто хвилюватися за нас – хоч би як ми сварилися, а до рукоприкладства ніколи не опускалися.
Я стою біля кавомашини й роблю собі капучино, коли донька Пейт голосніше, ніж слід, грюкає дверцятами шафи, привертаючи мою увагу.
– Гей, Вілсон! Що це було сьогодні в спортзалі? Передай товстулі Коуч, нехай краще не злить мене й наступного разу добирає слова, коли говорить із моїми дівчатами!
– Обійдешся. Стеж за своїми подругами!
– Сімба – треба ж! Браян ніколи не називав тебе так при нас. Смішно! Як він до такого додумався? Слухай, це, мабуть, тому, що ти не тільки руда й цікава, а ще й дурна, так? Хто краще за батька може знати свою дитину?
Я роблю собі капучино й висипаю в чашку стік цукру, але все-таки повертаю голову, щоб подивитися на дівчину. Вона стоїть за три кроки, спершися стегном об стіл, і роздивляється в променях призахідного сонця свій бездоганний манікюр.
Що їй від мене потрібно, я не знаю. А ще мені прикро. Мій запас терпіння на сьогодні закінчився, і я несподівано для себе забуваю про каву.
– Знаєш що, Принцесо-сопливий-локон! – розвертаюся до неї. – Так, це моє прізвисько! Воно особисте, і мій батько нікому не зобов’язаний про нього говорити! А в тебе й такого немає! Нічого немає, крім: «Кетрін, я зайнятий! Чи не час тобі додому до матусі? Ти так ниєш, дорогенька, що в мене від тебе голова тріщить!» – копіюю я Говарда Гардінга.
Кейт блідне, опускає руки й стискає долоні в кулаки. Я щойно сказала правду, і їй це відомо. У її батька немає для неї часу, увесь свій вільний час він витрачає на кар’єру й жінок, які молодшають з кожним роком, що товстішим і рихлішим стає сам шістдесятирічний багатій Гардінг. Зараз у нього з’явилася наречена, двадцятидворічна інструкторка з фітнесу й акторка-початківиця, і ось на неї Говард витрачав особистий час значно охочіше, ніж на свою єдину доньку.
Лише тому, що мені було боляче, я не мовчу й кусаю у відповідь.
– Закрий рота, Вілсон!
– А ти свого, Гардінг!
– Краще визнай, що я перемогла!
– У якій дисципліні змагань? Чи, може, в конкурсі підлості? Ти така здібна, що я боюся загубитися у твоїх талантах!
– Рентон – тепер мій хлопець!
– І зауваж, заслужено! Гниле яблуко варте іншого гнилого яблука! Мене ніколи не приваблювали відходи, вдавися!
– Чого ж ти тоді засмутилася, Еш?
– Я не засмутилася. Тобі здалося!
– Невже?! Знаєш, це було не складно – сподобатися Шону. Він одразу повівся. Почав повторювати, що в нього ще не було такої популярної дівчини. Хочеш, я розповідатиму тобі про все, дорога сестричко? Про те, що між нами відбувається? Він, звісно, неважно цілується, але він та-а-ак старається мені сподобатися…
– Мені тебе шкода, Кейт.
– Це чому?
– Бо він тобі навіть не подобається, – раптом розумію я.
– Ні, подобається!
– Чим же? Ти й сама не помічаєш, що зараз насміхаєшся з нього.
– Хоча б тим, що він вважає мене кращою за тебе! Огидна вискочко!
Я ще якийсь час дивлюся в блакитні, злі очі доньки Патриції, перш ніж відвертаюся, забираю свою каву й іду, залишивши за собою останнє слово:
– Тоді я за тебе рада, Черства Лялько!
Я підіймаюся на другий поверх, заходжу до своєї кімнати й зачиняю двері. Зупинившись на порозі, якийсь час оглядаю її – світлу й простору дівочу спальню в класичному стилі з дорогого рекламного каталогу, з особистою ванною кімнатою, світлим вікном і гардеробною.
Коли ми сюди переїхали, Пейт сказала, що я можу вважати її дім своїм. І побажала, щоб я почувалася в ньому комфортно, а в спальні затишно. Але якщо чесно, по-справжньому затишною я й далі вважала свою невелику кімнату в нашому з батьком домі. У якій залишилися старенькі фісташкові шпалери й зелені штори; дерев’яне вікно, що видавало скрипучі звуки щоразу, коли його підіймали або опускали; дубове ліжко з півстолітньою історією і улюблені постери на стінах. У підлітковому віці я обожнювала серіали компанії «Нетфлікс» і все, що крутилося навколо теми романтичної готики.
Так, я все ще звикала до свого нового життя в новій кімнаті, але одна перевага в цьому домі в неї все-таки була. Точніше, дві. Перша – двері моєї спальні замикалися на ключ, і друга – ніхто не оскаржував моє право на особисту територію, навіть Кейт. Я завжди могла піти сюди, щоб побути сама. А ще, дякуючи моєму захопленню фотографією, я завжди могла втекти ще далі – не тільки від зведеної сестри та її нового хлопця, а й від власних думок.
На моєму письмовому столі стоять два монітори – один від потужного комп’ютера, а другий – екран розгорнутого ноутбука. Програма вже обробила всі фотографії, відзняті сьогодні в школі, які я в неї завантажила, і я сідаю за стіл, щоб оцінити отриманий результат.