Глава 1

Я втомився опиратися. Жодна людина не здатна відмовитися від того, що робить її хоч трохи щасливішою. А я точно не був найсильнішим з усіх. Мене виводив із себе кожен погляд Рентона, кинутий на Еш, і жарти його ідіотів-приятелів у бік його колишньої дівчини-фотографки, чий рудий хвіст миготів на спортивному полі під час наших ігор і тренувань.

Не знаю, чи розуміли вони, що Рентону теж її бракувало? Навряд. Але я розумів. Стримати себе було неможливо, і я просто збивав його з ніг, змушуючи пітніти щоразу, коли помічав, що він витріщається на Вілсон.

Одного разу минулої весни від його вульгарних одкровень про неї в мене потемніло в очах. Тепер же я не хотів, щоб він смів про неї навіть думати!

Може, я й був одним із клятих Палмерів із позначкою «небезпечний для суспільства» в особовій справі, але я принаймні не теревенив у заповненій стурбованими хлопцями роздягальні про те, з ким сплю і як. Сподіваючись, що це додасть мені очок як майбутньому капітану команди.

Що ж, завдяки нашій із Рентоном бійці він ним і став. Шкода, правда, що мене з нього стягнули, інакше це сталося б іще не скоро. Але я надовго стер задоволену посмішку з його обличчя. Тільки невпевнений у собі ідіот міг вирішити, що я зірвався тоді через місце капітана «Беркутів». І тим більше, що буду про це шкодувати. Начхати!

І тільки такий слизняк, як Рентон, міг проміняти дівчину, яка йому подобалася, на пустушку Кейт Гардінг, схиблену на власній популярності.

Минуло всього кілька місяців, а він знову витріщається на Ешлі, і цього разу мене це злило куди сильніше. Я продовжував розуміти, що зі стосунків благополучної дівчини зі мною нічого не вийде, але й Рентону більше не міг дозволити з нею гратися.

Нікому! Ні Гарту, ні Коллінзу, ні…

Чо-орт! Навіщо далеко ходити. Я й сам міг розбити їй серце.

Але сьогодні в клубі я нікого не бачив, крім неї. Скільки б людей нас не розділяло, мій погляд знову й знову знаходив Ешлі. Її волосся й обличчя. Мене заводили навіть звуки її імені, що вже казати про сміх красивої сіроокої дівчини, яка раптом подорослішала в спокусливому вбранні вампірки, що підкреслило її тонку талію й округлі груди.

 «…Скажи, Метью, що треба зробити, щоб ти усміхався? Не звертав уваги на батьків Броуді й на слова свого батька?

— Ти не захочеш це знати. А потім не захочеш знати мене. Зрештою, це ж ти в нас міс Усмішка…»

Сьогодні я більше не був упевнений у тому, що не готовий їй сказати. Вчорашня гра окрилила, а радість, із якою Ешлі дивилася на мене після нашої перемоги, дозволила повірити в неможливе.

Їй нічого не треба робити, щоб я почувався щасливим. Просто бути поруч.

Так, знаю, я багато чого хочу, але моє серце теж стукало й не хотіло нічого чути.

— Твою ж матір, Мете!.. Що це було? Оце щойно?.. Чувак, ти й справді танцював?!.. Ні, не так… Ти танцював з Ешлі Вілсон?! Вона гаряча дівчина, не сперечаюся, але… Мете, вона ж донька копа! Ти здурів? Чи це якийсь клятий план? Якого біса ти раптом її обслинив при всіх?!

Ми стоїмо із Салгато на парковці біля клубу «Лихоманка», коло наших мотоциклів, і вдягаємо куртки, поки молодь навколо роз’їжджається по домівках.

— Відвали, Роні! І менше питань, я зараз не готовий із тобою теревенити про Ешлі.

— Про… Ешлі?! Нічого не розумію. Ти вирішив досадити Рентону? Вона ж крутила з ним торік. Тоді б краще відбив у нього Гардінг. Чи що, до біса, відбувається? Ми ж були з іншими дівчатами!

— Це ти з ними був, не я.

— Але я твій найкращий друг, Мете! І що я маю думати? Спершу ти відшиваєш Габі, потім Леслі… У всіх наших щелепи повідвисали, коли ти вивів на танцпол Вілсон. Ти ж її там ледь не взяв! Не пам’ятаю, щоб ти так чудив на Скелі.

Я знімаю мотоцикл із підніжки й сідаю на нього, натягуючи на голову мотоциклетний шолом.

— Почекай, Мете! — ловить мене за плече Салгато, зазираючи в обличчя. — То все-таки хитрий план, я вгадав?

— Не напружуй мізки, Роні. Ні! І відвали, я ж сказав!

Але Роні в’їдлива сволота і так просто не здається.

— Значить, ти її просто хочеш?! — із недовірою раптом усміхається. — Дівчину з проблемами? І я маю в це повірити?!

Мені доводиться схопити його за лацкан куртки й міцно стиснути цей лацкан у кулаці, секунду розмірковуючи, чим відповісти — силою чи словами.

Тільки тому, що він мені друг, я грубо його відштовхую, застібаю шолом і заводжу двигун.

— Хочу, так! Я хочу Ешлі Вілсон! І мені начхати, що ти про це думаєш!

До біса! Мені набридло пояснювати! Я нікому й нічого не винен — і тим більше оголювати душу. Хто мені вірить, а хто ні — останнє, що мене хвилює. А проблеми…

Я не можу про них думати. Не сьогодні й не зараз.

Ешлі сідає в машину з дівчатами й озирається. Знаходить мене поглядом. На секунду піднімає кутики губ, відводячи волосся від щоки… і я зриваюся з місця тієї самої миті, коли їхня машина від’їжджає від клубу.

Я не збрехав Роні. Я надто її хочу, щоб не збожеволіти від власних думок. Але не в одному бажанні річ, інакше все було б набагато простіше. Це небезпечні ігри, знаю, але іноді межі руйнуються, а заборони зникають, бо не можеш інакше. А я не можу.

Її шкіра гладенька й солодка на смак — я запам’ятав це ще зі Скелі, і сьогодні багато собі дозволив, щоб іще раз цю солодкість відчути. Ешлі Вілсон — мій особистий наркотик, і я не хочу думати про те, що буде завтра. Та байдуже, що буде!

Я їду за її машиною аж до котеджу Гардінгів і від’їжджаю лише тоді, коли Ешлі зникає за дверима, підганяна веселими криками подруг.

Звісно, вони бачать мене, і, пролітаючи повз, я сигналю їм та усміхаюся, як дурень, тільки тепер дозволяючи собі набрати швидкість.

Чудовий вийшов Гелловін! Тільки от як тепер заснути?

Удома у вітальні працює телевізор, перед яким розвалившись спить батько. Я заходжу в кімнату й вимикаю плазму. Накидаю на батька ковдру, збираю біля дивана кілька порожніх бляшанок з-під пива і тільки тоді йду в душ, вирішивши, що піднімуся до себе потім. Зараз мені хочеться змити з себе жар вечірки й хоч трохи остудити те, що продовжує кипіти в крові й чого не зміг остудити нічний вітер.

Я знімаю з себе одяг і стаю під душ. Спінюючи гель на волоссі, заплющую очі й згадую Ешлі — її здивування й розгубленість на обличчі, коли я підійшов до неї й узяв за руку. Коли поклав руки на стегна, притискаючи до себе.

Навряд чи вона здогадалася, як мені це сподобалося, але відгукнулася. Відповіла дуже жіночним і сміливим танцем, безстрашно приймаючи виклик, хоча всі дивилися на нас.

Цікаво, чи наважуся я колись назвати її тим ім’ям, яким назвав подумки в нашу першу зустріч?.. Коли я думаю про це зараз, мені здається, що немає нічого неможливого.

Ешлі Вілсон. Ще недавно я вважав, що ми з тобою так ніколи й не заговоримо. А сьогодні не міг відірватися від твоїх губ, цілуючи при всіх.

Коли я виходжу з ванної кімнати й піднімаюся до себе, то бачу в коридорі Лукаса. Він стоїть не сам, а притиснувши до стіни Габріель, і, побачивши мене, навіть не думає натягнути на зад приспущені джинси, обхопивши рукою голе стегно дівчини.

Утім, вони обоє мене не соромляться — у кімнаті Лукаса є ще парочка його знайомих і чути неголосний сміх.

Я надто заглибився в себе, інакше почув би їх, а тепер залишається просто пройти повз до своєї кімнати.

— Ох ти… Мете! — скалиться Лукас, повернувши до мене голову й важко дихаючи. — Ти трохи не вчасно, брате.