Глава 7, частина 1

Стас кивнув і зник, а за пару хвилин намалювався у дверях ванної кімнати, куди я зайшла, щоб вимити руки.

— Діанко, ти не сказала, як усе пройшло?

Я зняла спортивну кофту, подивилася на себе в дзеркало і втомлено видихнула:

— Як на зйомках «Гри в кальмара». Тільки замість кровищі – сердечка і стріли, а замість призу – хлопець із чорним гумором та алергією на білявок. Я йому не сподобалася, він мені теж. Ось і все побачення. А ще, замість нормальної сукні, на мене наділи топік, тож, коли це вийде в ефір, краще зроби вигляд, що не маєш сестри.

Брат недовірливо скосив на мене оком, а потім фиркнув:

— Не вигадуй! У хлопців не буває алергії на білявок, Діанко, це біологія. І взагалі, твій Денис хоч справжній, а не уявний герой із книгарні, з якими ти перед сном обіймаєшся. Ти з ним ціле побачення витримала!

Я обернулася і насупилася, стягуючи з тримача рушник.

— А з чого ти взяв, що він – Денис?

Про книжкових героїв питати не стала. Моя шафа регулярно поповнювалася любовними романами, і я почервоніла.

— Так ма сказала, — Стас безхитрісно кліпнув віями. — Ми разом дивилися, коли вас колесо вибирало. Ти виглядала класно, і цей Денис теж. Ма сказала, що він гарний хлопець і між вами точно є хімія, вона відчуває! Ви, типу, резонуєте з ним в одному енергетичному полі, як інь і янь.

— Фізика між нами є, щоб ти знав!

Брови Стаса здивовано полізли на лоб.

— Ого! Вже?

Я видихнула і закотила очі, похитавши головою. Розвела руками, пояснюючи братові очевидне:

— У сенсі – конфлікт полярностей, як у двох однакових магнітів! Зіткнулися – і розлетілися в різні боки. Нічого спільного!

— Або, навпаки, притягнулися, — пирснув Стас. — Як мінус і плюс! Дивись, — він показав на мене пальцем. — У тебе щоки червоні й очі блищать – вірна ознака закоханості! Це ж Денис Демонець, так? Я його одразу впізнав. Той самий придурок, якого ти зі школи терпіти не можеш? Це ж він підкидав тобі гидкі записки в шостому класі, а ти потім ревіла?

— Ах ти, шмаркля мала…

Я вже потяглася, щоб спіймати брата за комір, але тут із коридору пролунав мамин голос:

— Толику, я маю тобі все розповісти! Це було ФАНТАСТИЧНО!

***