Глава 7, частина 1

 
Я вийшла із загальної гримерки, сунула піджак під пахву і, не поспішаючи, попрямувала до гардеробної, сподіваючись не заблукати в коридорах величезного павільйону. У голові подумки крутився діалог із Демонцем – чи могла я переграти все інакше і не виглядати дурепою при зустрічі з хлопцем? Сказати щось розумне і гордовите?

Ага, зараз. Не могла, ось у чому річ!

Ні, це якийсь закон підлості! Ну чому завжди, коли ми стикаємося, я виглядаю по-дурному? То дупою догори, як у спортзалі, то верхи на ящиках апельсинів, а то нікому не потрібною дурочкою, що гуляє вночі супермаркетом. І це я ще школу не згадала. І яке йому взагалі діло до мого особистого життя?

Але зануритися в нетрі самоїдства не встигла. Позаду раптом почувся стукіт підборів і пролунав чийсь голос:

— Гей! Ти, здається, Діана? Зачекай!

Я зупинилася й обернулася. Мене наздоганяли дві учасниці, мої недавні сусідки по закулісній сходинці з «пігулками». Білявка Марго – ретро-блогерка з пишними губами й задертим носом, і висока модель Іветта з невидимою короною на голові. Обидві ще не встигли переодягнутися і виглядали дуже ефектно, тож упізнати їх не склало труднощів.

Вони вийшли з гримерки одразу за мною і тепер сповільнили крок, чекаючи, що я підійду.

Я підійшла, благо довелося зробити лише кілька кроків.

— Привіт. Так, я Діана, — привіталася, враховуючи, що організатори нас офіційно не знайомили.

Іветта знову окинула мене критичним поглядом, затримавши його на моєму звичайному спортивному костюмі, але промовчала. А ось білявка усміхнулася. Занадто вже солодко, щоб я купилася на її щирість.

— Ну і як тобі враження від першого дня? — спитала Марго, ніби між іншим. — Жваво, правда? Хтось серйозно вклався в шоу. Я досі не можу повірити, що потрапила до фінальної шістки учасниць! Такий розмах і декорації, все бездоганно стильно, скажи?

— Так, вражає... місцями, — обережно відповіла, втримавшись від слів, що мій перший день більше схожий на удар нижче пояса, ніж на фестиваль феєрверків.

— Тобі дістався симпатичний хлопець, — помітила зверхньо Іветта, зробивши акцент на слові симпатичний, — не те що мені. Шахіст Ярослав. З нудьги вмерти можна. Поки він робив перший хід, намагаючись познайомитися і перелічити, які він виграв турніри, мені захотілося здати партію та піти на пенсію.

Марго пирснула дрібним сміхом, поправляючи короткі локони і змахуючи накладними віями, наче її продовжувала знімати камера.

— Ой, дівчатка, а я, навпаки, люблю розумних хлопців. Щоправда, не настільки, щоб потім над кожним словом пів години думати. Напевно, тому мені й дістався фітнес-тренер! Твій шахіст хоч на жарти здатний?

— Він розповів мені анекдот про коня і туру, — з кам’яним обличчям відповіла Іветта. — Я нічого не зрозуміла, але, гадаю, це була спроба флірту.

— А ти? — Марго перевела погляд на мене. — Як тобі твоя пара?

У мене була відповідь. Мало того, вона прямо крутилася на язиці – поділитися з кимось, як же глибоко я вляпалася в Демонця! Але все зіпсувала маленька деталь – мисливський інтерес в очах дівчини. Занадто вже уважно вона зібралася слухати.

Попередження Грині замиготіло в пам’яті сигналом обережно, я сильніше притиснула до себе піджак і відповіла з нейтральною усмішкою:

— Начебто нічого, чарівний. Заси́пав мене раптом компліментами, я навіть розгубилася. Думаю, він із тих хлопців, хто не дасть дівчині занудьгувати. Тож уже чекаю не дочекаюся другого побачення!

Посмішка Марго зблякла, а я розвернулася з прицілом на завершення розмови. Але дівчина вдала, що нічого не помітила.

— Слухай, до речі, — знову пожвавішала. — Ми з Іветтою якраз збираємося в кафе зазирнути, недалеко звідси. Поділитися враженнями та просто поговорити – не хочеш із нами? Ми ж тепер майже подружки по проєкту… — Марго знову дрібно розсміялася, — чи швидше співучасниці?

Я не відповіла одразу. Вдала, що роздумую.

— Ні, дівчата, не вийде. Дякую за запрошення, але я пас. Дуже втомилася, а ще молодшого брата треба няньчити – зіграти в лігу карапузів і нагодувати яблучним пюре. Так що я одразу додому.

— Шкода, — протягнула Марго з помітною тінню розчарування, переставши усміхатися. — З нами весело.

— Не сумніваюся. Бувайте!

Я розвернулася і пішла геть, відчуваючи на собі погляди обох дівчат. Уже за поворотом хмикнула.

Еге ж, подружки. Швидше павучихи-суперниці у скляній банці з кришкою та мікрофонами! Тільки спільних посиденьок з такими і не вистачало в моєму житті!

Коли я нарешті вийшла з павільйону, на вулиці вже встигло стемніти і засвітилися ліхтарі. На парковці ще стояло чимало машин, але мій тато, як вірний лицар, з’явився прямо біля тротуару й блимнув фарами.

— Ну як пройшло побачення? — запитав, відчиняючи мені назустріч пасажирські двері. — Все гаразд, доню? Тебе ніхто не ображав?

Я залізла в машину, сіла у крісло і на секунду прикрила очі, вдихаючи запах знайомого салону – трохи кави, трохи м’ятних цукерок і рідного запаху тата.

— Діано?

Довелося повернути голову, зітхнути й чесно зізнатися:

— Не зовсім гаразд, тату. Це було схоже на виживання в клітці з тиграми під яскравим прожектором. Усі навколо усміхаються, а ти стоїш і відчуваєш гострі кігті на спині. Але я витримала і навіть не натиснула червону кнопку.

Тато від’їхав від стоянки і повів автомобіль проспектом, минаючи освітлені вітрини та перехожих. Сказав серйозно, кинувши на мене короткий погляд:

— Я хвилювався. Особливо після того, як мама надіслала повідомлення: «Діаночка в ефірі. Толику, це щось!» — Він похмуро зітхнув. — Твоя мама в захваті, а я тут сиджу і гуглю: як в односторонньому порядку скасувати контракт. Вже хотів іти тебе шукати. Ні, от чим Натала думала? Ось зараз приїдемо додому, і я…

Я простягла руку і торкнулася тата за лікоть.

— Тату, не переживай. Зрештою, це просто шоу. Перше коло пекла позаду, залишилося всього шість. Я в тебе теж із кігтями, ти забув? До того ж, здається, у мене з’явився друг – Гриня, мій стиліст.

— Тоді чому «пекла», Діано?

Я подивилася перед собою на дорогу й чортихнулася.

— Тому що мій партнер – справжній Демон! І ти навіть не уявляєш, як нам із ним не пощастило!

 
Коли дісталися додому, у передпокої зустрів запах смаженої картоплі, щедро приправленої вершковим маслом. Пахло дуже апетитно і, якщо врахувати, що я була на шоу, тато чергував під павільйоном, а мама сиділа в ефірі у сліпучого Валентина, – турботу про нашу сім’ю звалив на свої худі плечі Стас. Мій шлунок одразу ж зрадницьки забурчав і підказав: або у брата вийшов кулінарний шедевр, або я страшенно зголодніла.

Ми з татом перезирнулися і мовчки почали роздягатися. Почувши наше повернення, з кухні виглянув спочатку скуйовджений чубчик, а потім показався і сам Стас – у футболці з Халком, з лопаткою для смаження в одній руці та банкою з грибами в іншій. Побачивши нас, він із полегшенням видихнув і одразу попередив:

— І не мрійте! Це лише разова акція і то тому, що я знайшов картоплю і втомився вас чекати! Тепер це наша із Зодіаком вечеря, і ми ще подумаємо, ділитися з вами чи ні! Тату, а гриби промивати?

Тато повісив у шафу свою курточку й простягнув руку, щоб взяти в мене пуховик. Помітивши на моєму обличчі професійний макіяж, він схвально хитнув підборіддям і підняв угору великий палець.

— Можна, але не надто, — відповів. — І червону цибулю не забудь.

— Зрозумів!