Глава 8, частина 2

— Та це ж легкотня! — голосно відгукнувся атлетичний Влад. Він продовжував напинати плечі й намагався здаватися сильнішим за всіх. Втім, це не заважало Марго на ньому висіти. — Іди прямо, потім ліворуч — головне, кущі не проломити! Ха-ха!

— А я, коли хвилююся, можу все переплутати! — всерйоз захвилювалася дівчина на ім'я Настя, подивившись на симпатичного хлопця, якого, здається, звали Артур. — Я точно заведу тебе не туди! Я навіть гілки метро постійно плутаю!

— Головне, не заведи в кущі до Влада, — тихо пожартував Артур. — Решту переживу.

— Але! — Валентин підняв палець, уміло повертаючи нашу увагу. — Не все так просто, як здається! Всередині лабіринту на вас чекають пастки і перешкоди. Вони не позначені на карті, а отже орієнтуватися доведеться на місці. Ви не знатимете, де захований поворот із випробуванням, ви не побачите, в якому місці ваш партнер послизнеться. І ви не будете готові до зустрічі з Дзеркалом сумнівів, а втім… — чоловік таємниче посміхнувся. — Це і є частина майбутнього випробування!

Він драматично ступив вперед.

— Переможе та пара, яка пройде лабіринт швидше за всіх і з найменшим числом штрафів. Набрані в кожному квесті бали сумуватимуться і перетворюватимуться на додаткову частину грошового призу, який отримає пара-переможець. У моєму шоу все чесно — кохання, як і гроші, треба заслужити!

Валентин надягнув капелюх, ефектно клацнув пальцями, і над входом до Лабіринту спалахнули феєрверки, заграла музична заставка, а у вікторіанських ліхтарях загорілося світло.

— А тепер, леді та джентльмени, прошу пройти до наших асистентів! — скомандував він, вказавши на майданчик збоку. — Молодих джентльменів очікують їхні камердинери — вони допоможуть надіти пов'язки на очі, закріпити гарнітуру і шоломи. А любих леді — їхні камеристки. Вони посадять вас за імпровізовані пульти й покажуть, як орієнтуватися по карті та керувати квестом.

На майданчик, де вже стояли невеликі столики, вийшли четверо асистентів — двоє хлопців і дві дівчини у стилізованих чорно-білих костюмах, немов вони зійшли зі сторінок готичного роману. На лацканах виднілися значки з логотипом шоу, а в руках усі тримали підноси з акуратно розкладеними елементами екіпіровки. Усе виглядало до дивного серйозно і… відповідально.

Ми з Демонцем, не змовляючись, спантеличено перезирнулися.

— Сподіваюся, Кошкіна, ти не переплутаєш, де ліво, а де право, — буркнув Денис. — Ти в дитинстві, часом, не грала в танчики на дистанційному керуванні?

— Ні, я читала книжки.

— Шкода. Тоді запам'ятай: там, де тупик, поворотів не буває. Не витрачай час на пошук — краще повертай назад. У мене, звісно, міцні кістки, але не хотілося б перевірити міцність шолома власним лобом.

— Дякую, хм… візьму до уваги.

Ми подивилися на свої руки… й ураз роз'єднали долоні. Постояли мовчки кілька секунд, а потім попрямували до майданчика, де вже збиралися інші учасники.