Розділ 4, частина 1
— Слухай, Діан, — тактовно почав тато, коли на столі від піци залишилася мамина четвертинка. — Стас має рацію. Ти у нас не просто симпатична дівчина, ти розумна, розважлива і добра. Винахідлива і з тобою не засумуєш. Але ти ні з ким більше одного побачення не зустрічалася. А що, якщо це так зване шоу – твій шанс вийти за звичні рамки? Можливість нагадати собі, що ти дівчина з характером і не пасуєш перед викликами? Подумаєш, популярний телеканал! Та глядачі вірять живим людям, а не рейтингам! Не тим, хто прийшов, як ти кажеш, попіаритися. Я ось теж у тебе вірю, разом із мамою. Рано тобі, хм, ще шапки в’язати…
— Тільки не злися, Діанко, — піддакнув Стас. — Звісно, все це виглядає стрьомно. Але, може, не так уже й погано? Ти у нас крута й точно не даси себе образити – навіть перед камерою. У тебе вийде, ось побачиш! Тим більше, що ці побачення – несправжні.
— Багато ти знаєш…
— А якщо тебе або маму образять – візьмеш і висунеш з носка середній палець, там вже й дірка є. Почекай… — заметушився Стас, — я його тільки зі сміттєвого відра дістану!
— Я не хочу шукати кохання, розумієте? — раптом зізналася відчайдушно. — Я на побаченнях почуваюся, як двієчник на іспиті з фізики. І навіть гірше. Не знаю, що сказати, не можу сміятися у відповідь на дурні жарти, і не знаю, куди подіти руки. Постійно думаю тільки про те, щоб скоріше піти! Це катастрофа і виглядає жалюгідно. Я одразу ж вилечу з проєкту!
— Це тому, що ти чесна! — вагомо вставив тато. — І не можеш грати почуттями.
— Але на шоу не йдуть, щоб бути чесними, тату. На шоу йдуть, щоб перемагати!
— Ти ще нікуди не пішла, а вже здалася, — повернувся з носком удачі Стас і сунув його мені в руку. — А раптом тобі трапиться хтось нормальний? З гарним почуттям гумору та смаком до фільмів?
Я, не стримавшись, іронічно хмикнула:
— Бачу, любов до фантастики – це у нас сімейне. Гаразд, дайте мені час. Віддати маму на розтерзання акулам – я точно не готова.
Але не встигла я обійняти кружку з чаєм і помовчати… як раптом завібрував телефон.
Я взяла його в руку – і одразу ж похолола. Номер, що написав мені в соцмережі, виявився незнайомим. А ось аватарка…
Святі мурчики! Та це ж Валентин!
Так, той самий. Оксамитовий голос, білі зуби й очі – онікси. Зірковий ведучий з дипломом маніпулятора в кишені та акаунтом з шестизначними підписниками.
Жах який!