Глава 1

— Теж мені — королі універу! Позери хрінові! Ось у кого ні печалі, ні тобі проблем у житті. Їж удачу ложками — не хочу!

— А? — неуважно відгукнулася Улянка, на довгу хвилину випавши в інший вимір, а я тільки відмахнулася, дивлячись, як у подруги загорілися очі.

Ну от, знову за рибу гроші! Ось уже другий курс подружка страждає від кохання до Мартинова, на прізвисько Мальвін, а мені терпи!

Не розумію, і що вона в ньому знайшла? Ну, високий, світловолосий, по-дівчачому привабливий, але ось цей зарозумілий вираз на обличчі «а-ля пуп Землі», фірмовий рух голови «заберіть мені чубок з очей» і примхливі губки бантиком… Фі! Ну дивитися ж гидко!

Мені гидко, а інші дівчата нічого, витріщаються. І на його дружків-павичів теж.

Ні, я, звісно ж, не завжди була ось такою — несприйнятливою до чужої краси. Ще два роки тому я б і сама пускала слину й млосно страждала, з надією відшукуючи у великих блакитних очах Сєви Мартинова своє віддзеркалення, як інші дівчата. А сьогодні мені увага таких хлопців, як Мальвін, і дарма не потрібна. Бо одного разу життя вже навчило Чижика, як любити й боляче обпікатися. Назавжди запам’ятала!

Ось і зараз Уляшка дивиться, а хлопець обводить поглядом їдальню, наче шукає когось або милується відображенням себе коханого в чужих очах.

Боюся, що на моєму похмурому обличчі відбилися всі почуття. Порахувавши, що настрою далі падати нікуди, я приставила два пальці до рота і продемонструвала Улянці блювотний рефлекс. Так погано на душі мені вже давно не було.

— Чого ти, Фаню? — увімкнувши свідомість, тут же підібгала губи вірна подружка. Почервоніла, зніяковівши, коли блакитний погляд прослизнув повз нашого столика й затримався. — І нічого Мальвін не «фі»! А навіть дуже симпатичний! Тільки Льошка, гад, знайомити не хоче! Я скільки разів просила, а він відмовляється.

— Правильно робить, — схвалила я мудре рішення Лиса. — Йому як старшому братові краще знати, якого ти хлопця заслуговуєш. Повір мені, це точно не Мальвін!

Ну ось, здається, Уляшка знову образилася. Я обожнюю свою подругу, але, коли справа стосується хлопців, наші з нею погляди на привабливість останніх кардинально розходяться, і тут уже нічого не поробиш. Плюралізм думок, гаплик його за ногу!

— Ти так говориш, Фаню, — Улянка насупила тоненькі брови, — наче сама не студентка економічного факультету зі стипендією в три копійки, а не менш як принцеса данська, розпещена увагою принців. Ну хай мій Льошка тебе жодного разу не зачепив, у нього зовнішність специфічна й характер свинський, але ти ще скажи, що тобі Сокіл не подобається. Нізащо не повірю!

Ще одна місцева знаменитість!

Я обернулася і подивилася на Артема Сокольського, який якраз із Лисом і Мальвіном сідав за центральний столик, найнахабніше зганяючи з місця хлопчаків-першокурсників, грізно гавкнувши: «Зникли, дріб’язок!»

Русявий, з модною стрижкою, не такий високий, як друг, але куди спортивніший і різкіший у рухах. На мій погляд, занадто запальний, щоб ось уже третій рік поспіль залишатися капітаном футбольної команди університету. Перший задирака, якому, за чутками, завжди все сходить з рук. Така собі суміш героїв Чака Паланика з «Бійцівського клуба» з ознаками самовпевненого психа. Змішайте всі інгредієнти в одному флаконі, гарненько збовтайте, і я впевнена, ви мене зрозумієте.

Взагалі-то від таких хлопців я намагаюся триматися якнайдалі, бо нічого приємного в них немає! Ну, крім зовнішності, звісно. Звичайним дівчатам поруч із ними вже точно робити нічого! Ні вірності в них, ні совісті!

Чи подобається мені такий тип, який перетискав половину дівчат на факультеті й, напевно, залишив їх із розбитим серцем?.. Хм. Ну, якщо підійти до питання з теоретичного боку, то, мабуть, я б не відмовилася бути притиснутою таким красенем до стіни — в одному зі своїх еротичних снів. Але з боку практичного, у реальності… О, ні. Ні-ні-ні! Мені й так у житті проблем вистачає!

Тут маленька поправочка: з певного часу Анфісу Чижика місцеві брутали на букву «К» (загалом рогаті) взагалі не цікавлять!

— Ні, не подобається. Ні крапельки, — я знову повернулася до подруги. — Нерозумно мріяти про того, хто високо літає і влучно гадить у душу. А щодо Льошки, Улю, це ти даремно. От якби я не знала про його брудні шкарпетки під ліжком і як він тебе дістає — обов’язково б закохалася в твого брата! А так, вибач, йому й без мене жіночої уваги вистачає.

Уляшка раптом скисла і винувато повісила ніс.

— Це ти мене вибач, Фаню, — сказала сумно. — У тебе тут життя руйнується, ночувати ніде, а я сиджу і, як остання сволота, обговорюю достойність місцевих парнокопитних. Та пішли вони всі!

І таке обличчя в неї раптом стало винувато-жалісливе, що мені захотілося подругу підбадьорити. Ну, подумаєш, відвернулася вдача — з ким не буває. Що ж мені тепер, своїми проблемами друзям життя псувати?

Я змусила себе з’їсти пиріжок і навіть усміхнулася. Мовляв, дурниця проблема! Та хто не був бездомним студентом! Подумаєш! Усе ще візьме і я-ак влаштується всім на заздрість! Я ж оптиміст!..

— Та облиш, Улю! Усе буде добре! Ось побачиш! — бадьоро так сказала, от тільки посмішка чомусь вийшла кособока, й останній шматок пиріжка в горлі застряг.

І додала вже не так упевнено, дивлячись у темні очі Уляшки:

— Пішли вже на пару, Кім, а то запізнимося. У моєму випадку вже точно вечір мудріший за ранок.

Та хоч як би я не підбадьорювалася, навчальний день добігав кінця, а варіантів, де заночувати, – у мене, як і раніше, не було.