Глава 2, частина 1

— А що я, по-твоєму, тут роблю на початку одинадцятої? — зітхнула. — Та все нормально, Льошо, не переживай. Ляжу спати в підсобці. Два дні занять, а там на вихідні додому поїду.

— А хіба Тимур не ставить бар на сигналізацію? Хто ж тебе тут залишить?

Усе ж він знає. І справді — хто? Мабуть, на це й відповісти нічого.

— Ну-у-у…

На стіл зі стуком упали ключі.

— Тримай, Чиже! Провулок Федотова, будинок два, квартира двадцять вісім. Сьомий поверх. Сьогодні переночуєш, а завтра що-небудь придумаємо.

Я вирячилася на ключі, як негодована дворняга на кістку, від несподіванки притиснувши ганчірку до грудей. Замахала на хлопця здивовано віями.

— Ой, Льошко, справді, чи що? Мені?

— Справді. Для себе добував! Сестрі спасибі скажи. Дістала своїм Чижиком!

— Дякую!

Хлопець уже встав, збираючись піти, але раптом обернувся.

— Тільки, Чиже, дивись — щоб завтра до дев’ятої ранку тебе з квартири вітром здуло! І постарайся не наслідити, зрозуміло? Ключі в універі з Улянкою передаси — так, щоб ніхто не бачив!

Я енергійно закивала. Щастя в житті є, однозначно!!!

— Не побачить! У мене ж перша пара о восьмій! Та я вже о сьомій ранку зникну, як Попелюшка з балу! Чесне скаутське!

І чому Лис раптом спантеличено насупився?

— І жодних загублених туфельок, — суворо сказав.

— Обіцяю!

— Ну, тоді біжи, Чижику!

— Зачекай, Льошко! — насправді це я вже тікала до підсобки, але повернула назад. — Ти не сказав — у квартирі хто-небудь живе?

— Взагалі-то господар є, — кивнув хлопець. — Але не хвилюйся, Фаню, він щойно в інше місто звалив, а мені ось ключі залишив — із дівчиною відірватися. Він, гад, далі передпокою і кухні не пускає, тож ти — це, вважай, моя йому помста.

Кім розтягнув рот у недобрій усмішці, а я похитала головою. Ні, не зрозуміти мені чоловічої дружби.

— Фі-і-і! — відстовбурчила вниз великий палець, але губи усміхалися.

Насправді мені було однаково. Зрозуміти безхатченка здатен тільки безхатченко. Я втомилася думати, втомилася переживати, зараз я хотіла лише одного — спати!

Йух-ху! Я кинулася до своєї шафки в підсобці й за дві хвилини зняла форму, натягнула пуховик та шапку. Заштовхала в сумку загорнуті в папір бутерброди. Ну й подумаєш, що замість чайових у мене сьогодні їстівна здобич. Вони зовсім недоторкані на тарілці лежали — підсмажений хліб, маслечко й червона ікорочка. Зате буде чим поснідати. Клієнти залишили, а ми — студенти — народ не гордий! Ми й собі прихопимо, і про товариша не забудемо!

Та й узагалі — а раптом би довелося на вокзалі якогось бомжа нагодувати!

Ні-і, ясна річ, що, якби мене ось так само гарно обходив хлопець, як ту розчепурену дівчину за столиком — і тобі закуски на пів стола, горішки-хрустики, пиво-коктейлі різні, — я б теж клювала пташкою і дурнувато посміхалася щедротам хлопчачої душі. Клювала б, а сама молилася, щоби блискавка на спідниці не розійшлася або шов в інтимному місці не тріснув. А потім би прийшла додому, переодяглася в халатик і з голодухи пів каструлі маминого борщу навернула. Тут я дівчину розумію. Ось тільки на мене-то навіщо вовком дивитися, коли йшла? Та я взагалі волію відпочивати з подружками! З ними й блискавку у разі чого розстебнути можна, і з собою все, що потрібно, загорнути!

Навіть пальці облизати, якщо дуже хочеться!