Глава 15 - 1 частина

Глава 15

Я прокинулася рано. У старенькому батьківському телефоні будильник працював справно – у мене ще залишалося небагато часу, щоб перед школою і відповідальним днем ​​змагань привести себе до ладу. Прийнявши душ, нашвидку висушила волосся феном, одяглася і спустилася до їдальні, маючи надію піти з дому раніше за зведеного брата. Втекти, як тікала завжди. Та Стас уже сидів за кухонним столом поруч з батьком, а Галина Юріївна метушилася біля плити, за щось сердито вичитуючи сина.

Всього на секунду, перш ніж я відвернулася, ми зустрілися зі Стасом поглядами.

– Доброго ранку.

– О! Доброго, Настуню! Ось і ти прокинулась, – заясніло обличчя мачухи. – Проходь, дівчинко, сідай, – запросила по-хазяйськи. – А я тут з ранку млинцями зайнялася. Така робота у нас із Грицем неспокійна – колись своїх дітей і побалувати по-людськи. Добре, хоч сьогодні поснідаємо всі разом, як нормальна сім'я. А то тільки й бачимося, що вечорами.

Чайник якраз засвистів, і я пройшла до плити, щоб розлити всім чай, – в цій родині рідко пили каву. Поставила паруючі горнята перед зведеним братом і батьком, дістала з холодильника малиновий джем, сметану, додала до столу серветки й сіла, намагаючись не показати господині дому, як невпевнено я почувалася цього ранку поруч з її сином. Що б не трапилося між нами зі Стасом, засмучувати Галину Юріївну мені ніяк не хотілося. Надто після того, якою доброю до мене вона була вчора.

– Ну як, Насте, готова до виступу? – звернулася до мене мачуха, зайнявши стілець біля чоловіка. – Мені тут Віра три тижні тому всі вуха продзижчала – цим новомодним чирлідингом. Умовила батьківський комітет костюми для дівчаток замовити, щоб не гірше було, як у закордонних, і викладача знайти. Сподіваюся, не прогадали з підготовкою і школа покаже себе на рівні? Підтримаєте своїх хлопчаків?

– Звичайно, – я не могла не усміхнутися. Кивнула, погоджуючись: – Не прогадали, Галино Юріївно. Альбіна Павлівна – здібний і вимогливий тренер, дівчатка її слухаються. А номер наш дуже красивий, і музика хороша. В моїй старій школі не було нічого подібного, тільки гурток танців для молодших класів. Коли була маленькою, ми часто виступали на ранках.

– То тобі подобається?

– Так, дуже.

– От і славно! – простягнувши руку, мачуха стиснула мої пальці, що зім'яли на столі серветку. – Ми з Грицем тільки раді. Шкода, не зможемо приїхати подивитися на вас зі Стаськом – у нас італійці на порядку денному, контракт новий підписуємо, напевно, з юристами пробудемо на роботі аж до вечора. Та подумки обіцяємо бути з вами!

– Так, шкода, – і я сказала це чесно. Мені, справді, хотілося побачити дружину батька серед гостей школи.

– Ну, нічого, Насте, не переживай, в кінці кінців, у тебе є зведений брат, ось і пригляне за тобою. До речі, Стасько, – звернулася мачуха до сина, – цей спортивний захід, змагання ваші, на котру годину призначено?

– На три години, – ліниво відповів Стас, глянувши на матір. Зараз його чубчик був відкинутий з обличчя, і він виглядав незвично серйозним. Мою увагу привернули довгі пальці зі збитими в кров кісточками, що напружено обхопили чашку.

– Значить, закінчиться не раніше п'яти-шести?

– Значить.

– Ось і проведеш опісля Настю додому. Привезеш в Черехине, а потім чеши гуляти, куди хочеш. Але щоб дівчинка була в мене ввечері вдома, ясно?

Я напружилася. Слова мачухи здивували, і я була більш ніж упевнена, що Стас відмовиться. Нагрубить або просто піде. Вчора він чітко дав зрозуміти, наскільки худа скелетина йому смішна і байдужа, – мені зовсім не хотілося себе нав'язувати.

– Не треба, Галино Юріївно, – спробувала боязко заперечити, – я сама, ще не пізно ...

– Помовч, дівчинко. Стас?

Не відмовився. Буркнув байдуже, витираючи руки:

– Угу.

– І щоб більше ніяких бійок мені в школі, покараю!

Він пішов раніше, залишивши ворота відкритими. Я дуже старалася відстати, разом з тим не запізнившись на урок, і з полегшенням видихнула, коли опинилась на зупинці одна. А опісля, зістрибнувши з автобуса, разом з учнями, що запізнювалися, квапливо побігла до школи.

– Не допоможе.

– А я кажу, допоможе.

– Нісенітниця якась.

– Багато ти тямиш, Матвєєва, в карма-пхалі, фортуні й індуїзмі! Треба просто схрестити пальці, ось так, перед лицем, плюнути на них три рази – тьху, тьху, тьху! Уявити ауру сяючою білою кулею, й тоді точно все вийде! Щаслива карма зафіксується, й везіння нам забезпечено!

Я розсміялася. Це було зовсім не схоже на Дашку, але та сьогодні так хвилювалася перед майбутнім виступом, що цілий день несла нісенітницю. Ось і зараз ображено стиснула губи.

– І нічого не смішно!

– Ще й як смішно, Даш! Добре, що мама тебе не чує, інакше точно провела б з тобою оздоровчу бесіду. Де ти подібне вичитала? В інтернеті?

– А хоч би й там. Що, думаєш, дурість?

– Впевнена!

– Слухай, Насте, – важко видихнувши, здалася подруга. Відкривши шкільну сумку, опустилася на стілець. Кинула зошит і щоденник на парту. – Я, правда, хвилююся й нічого не можу з собою вдіяти. Ну, навіщо, навіщо наша Стелла Володимирівна записала мене в чирлідерші? Я найтовстіша і незграбна. Тільки це між нами! – насупивши брови, тут же строго наставила на мене палець. – А на змаганнях будуть гості з інших шкіл і навіть дорослі хлопці з ліцею. Та мені прекрасно жилося без усього цього!

Сьогодні був важкий і хвилюючий останній день шкільних занять. Попереду чекав баскетбольний матч, наш виступ і підготовка до завтрашнього Зимового балу, то ж зовсім не дивно, що Дашка нервувала. Я й сама почувалася не дуже впевнено. Особливо під косими поглядами і незрозумілими смішками Маринки та її подруг, що супроводжували мене весь день. І все ж, слова Дашки щиро обурили.

– Що ти таке кажеш, Кузнецова? З глузду з'їхала? От уже не подумала б, що почую від тебе подібну нісенітницю. Дашо, зберися, чуєш? Все буде добре, ось побачиш!

Я сіла за парту поряд з подругою і погладила її по руці. Хто б міг подумати, що ця сильна дівчинка виявиться такою боягузкою.

– Гаразд, Матвєєва, умовила, – Дашка нарешті посміхнулася. Рішуче здмухнула з очей чубчик. – Так і бути, клятвено обіцяю, що стійко переживу свою ганьбу і більше не кавкну, бо саму від себе нудить. Краще скажи, чого це Воропаєва на тебе сьогодні так дивно реагує? Ти що, нашій крижинці у волосся жуйну гумку запхала? Чи останній дієтичний крекер відібрала? Чого вона з самого ранку на тебе вирячилась? Дограється, що я їй дулю під ніс засуну, просто не хочеться собі день псувати.

Маринка з подругами в черговий раз голосно розсміялася, і я розповіла Даші про вчорашню поїздку з мачухою в торговий центр, про нашу зустріч з Воропаєвою.

– От жаба заздрісна, я так і думала, що тут без якоїсь історії не обійшлося. А твоя мачуха – молодець! Правильно зробила, що в’їла пихатих зазнайок! Є на світі справедливість! А ці дурепи – Губенко з Філімоновою – поводяться, як тупі курки. Б’ємось об заклад, що якщо Маринці закортить висякатися, вони покірно долоньки підставлять.

Сперечатися з подругою я не стала, а вирішила, як і раніше, просто не звертати уваги. Дочка Віри Олександрівни від початку незлюбила мене, її сьогоднішня поведінка не виявилося несподіваним проявом антипатії. Я щиро сподівалася, що коли-небудь їй набридне. На завтрашньому святі Марині випадає стати королевою балу – про це пліткували всі, кому не лінь, як і про короля Фролова, то ж я не могла зрозуміти, чим можу бути їй аж такою цікавою.

Костюми для нашої групи підтримки пошили біло-червоні, красиві, зі шкільною емблемою на грудях. Після уроків ми з дівчатами вирушили у спортивну роздягальню, відчуваючи страх, нетерплячість і азарт перед виступом, що настане вже ось-ось. Для моїх нових однокласниць, як і для мене, це було вперше, і тренер по чирлідингу, Альбіна Павлівна, снуючи між нами, суворо стежила за тим, щоб всі привели себе до ладу – відповідно до її вимог.

Старанно розгладивши праскою для волосся синє пасмо біля скроні, Дашка зайнялася моїм хвостом, випрасувавши його до блиску.

– Ви б хоч нафарбувалися, чи що? – відгукнулась Воропаєва, зиркнувши на нас від дзеркала, біля якого, разом з подружками, підводила очі й губи. – А то соромно за команду, їй-богу. Чи в селі досі не знають, що таке макіяж? Так у кирзаках до ведмедів і ходять?

Це був перший випад Марини в мій бік. Перше зауваження класної прими новенькій учениці, що одного разу зійшла з поїзда в смішному одязі і стоптаних чобітках, заявившись в дім друзів її батьків прямо з північного містечка. Ще ніколи Марина не відгукувалася про мене в подібному тоні, не виказувала нашого знайомства, і я з тривогою глянула на Дашку: чи не здогадалась вона, в чий саме город прилетів камінь.

Здається, здогадалася, бо скалитися Дашка вміла дужче за всіх подружок Воропаєвої, разом узятих. За словом в кишеню не лізла й, на відміну від мене, була однокласницям просто не по зубах.

– А навіщо? – розвернулася до блондинки, розтягши губи в тонкій посмішці. Здивувалася щиро. – Я і без бойової розмальовки себе від стіни відрізнити зможу, не те що деякі немочі бліді. Особливо міські. Харчуюся нормально, дихаю свіжим повітрям. Загалом, не скаржуся! А в Насті вії такі, що твоєму фан-клубу обзаздритися і здохнути! Та не хвилюйся, Воропаєва. Якщо бурячком щічки натреш, ботокс у губки «курячою дупкою» вколеш, теж за селючку зійдеш. Правду я кажу, Діночко? Ой! Бачу, ти, Губенко, свої вже натерла!

– Чия б корова мукала ... – невдоволено відповіла дівчина, але на рожен не полізла. З Дашкою, коли вона зла, зв'язуватися було небезпечно, а її загострене почуття справедливості зараз явно вимагало ступити на стежку війни. – Теж мені, захисниця сірих і убогих знайшлася.

– Тебе забула запитати! Ну, чого стала, Воропаєва? Не заздри і топай у салон, такі, як у Матвєєвої, в тебе, все одно, не виростуть, скільки не витріщайся. Мейкап тобі на допомогу!

– Ну, знаєш, Кузнецова! – ще дужче блідніючи, розлютилася Маринка. Відійшовши від дзеркала, кинула косметичку в сумку. – Здається, ти, товстухо, вкрай оборзіла!

– Не оборзіла, а справедливо зацінила на предмет краси Вашу майбутню Величність. А знаю я багато. Добалакаєшся, що й далі за адресою пошлю, я багато цікавих маршрутів знаю. То ж не дякуй і краще стули писок щодо села, втямила? А товстуху я тобі ще пригадаю.

Маринка заткнулася, але косо дивитися не перестала. Голосно розсміялася разом з подругами, коли Кузнєцова зауважила, як мені пасує високий хвіст.

– Дашо, не треба. Мені все одно, що вона говорить. Подумаєш.

– А мені ні, Насте. Терпіти цю вискочку не можу ще з дитячого садка! Завжди такою дурною була!

Зазирнула Альбіночка й наказала готуватися до виходу, – через п'ять хвилин наш танець відкривав змагання. Пробігши роздягальнею, ще раз перевірила кожну дівчинку, хто як одягнувся, причесався, й помчала до імпровізованого столу шкільного діджея, щоб віддати останні настанови щодо музики. В її відсутність все відразу ж схвильовано затихли.

Між жіночою роздягальнею і спортзалом перебувала ще й чоловіча роздягальня, та все одно було чути, як гуде велике приміщення спортивного залу, наповнюючись школярами, батьками та гостями змагань. Слідом за іншими дівчатами ми з Дашкою також виглянули в коридор, щоб побачити все на власні очі – хотілося знати вже зараз, до чого ми два тижні так ретельно готувалися.

Людей і справді виявилося багато. На невисоких пересувних трибунах і балконі другого поверху майорів народ, біля входу все ще юрмилися цікаві, що організовано, клином, розходились під пильною увагою директора та завуча – я вкотре переконалася, що ця школа недарма вважається кращою в місті.

– Насть, а твій батько буде? Моя мама обіцяла прийти разом із пацієнткою. Уявляєш, жінці тридцять два роки, а в неї, ще зі школи, боязнь соціальних контактів на рівні сліпої паніки. Будуть проходити тест на успішність лікування. Блін, я так хвилююся!

– Ні, в тата робота. Та й у мачухи теж.

– Шкода. Я б хотіла, щоб всі наші були тут.

– Так, шкода.

Я обернулася до Дашки, аби заспокоїти подругу, відчуваючи, як міцно вчепилися її пальці в мій лікоть, і раптом побачила Стаса. Він стояв біля вікна в спортивній формі разом з Сергієм Воропаєвим, і обидва дивилися на мене. Я відчула цю мовчанку, що повисла між ними. Раптом здалося, що вони говорять про мене.

Господи! Це було так недоречно – зловити на собі погляди хлопців, що так бентежать, і це перед моїм першим виступом у новій школі, то ж я поспішила відвернутися. Не дала собі права ганебно втекти. Утримала спину натягнуто-прямою, згадавши при цьому, якою дурепою вони обидва вважали мене, і як легко сміялися над провінційною дівчинкою. Зараз я не хотіла бачити жодного з них.

– Матвєєва, ти в порядку? Що з тобою? – тут же нахмурила брови уважна Дашка, і я поспішила посміхнутися подрузі.

– Все гаразд, просто хвилююся.

Пролунав свисток тренера, і обидва хлопці увійшли в спортзал. Уважна Альбіночка тут же дала нам команду готуватися.

Мені, справді, подобався танець. Подобалися костюми, музика і те, як красиво і злагоджено виглядали з боку наші рухи. Про гостей і глядачів я намагалася не думати. За все змагання ми повинні були виступити тричі, лише трохи змінивши фігури й ускладнивши номер груповим стантом. З першим танцем всі впоралися на відмінно. Правда, Аня Скворцова в кінці, в останній пробіжці полем, втратила помпон, а Дашка під час піруету випадково наступила на ногу Дінці Губенко, але, здається, цього ніхто не помітив. Принаймні, наша Альбіна Павлівна точно видихнула, почувши оплески, а разом з нею і ми.

Я не дуже добре розбиралася в баскетболі, але разом з усіма залишилася стежити за ходом гри команд, слухаючи суддівські свистки та радісні або засмучені крики уболівальників. А ще спостерігала за зведеним братом, втім, як і добра половина дівчат школи. Красивий і спортивний Стас вигідно відрізнявся на тлі інших хлопців і двічі вигравав для своєї команди стартове вкидання, а потім легко переміщався по полю, заробляючи очки і схвалення тренера, весь час залишаючись провідним гравцем. Забувши про свою образу, я не могла ним не милуватися. Зараз він знову мене вабив, як вогонь дурного метелика, одного разу завороженого грою палаючого полум'я.

Коли команда Стаса перемогла в черговий раз, я раділа разом з усіма! Плескаючи в долоні, піймала на собі його погляд, повний незрозумілого очікування. Начебто він сумнівався, чи щирою є моя радість. Зате посмішка, звернена до дівчат, виявилася широкою й зухвалою. І такою ж привабливою і, разом з тим, байдужою, як байдужим залишався й сам хлопець, що так легко подарував її.

– Маринко, б’ємось об заклад, що Фрол на завтрашньому балу запропонує тобі зустрічатися! Він на тебе давно запав, точно кажу! – почула я ліворуч від себе захоплений голос Наді Ковальової і повернула голову. – Лєнці Полозовій із Фроловим більше ловити нічого. Сама винна, не треба було тріпатися на кожному розі, що зустрічалася з третьокурсником! Ось Стас і перевірив, правду про неї говорять чи ні.

Несподівано для себе, я чекала на відповідь із завмиранням серця, але Воропаєва мовчала. Дивилася перед собою на поле, немов не чуючи подруг.

– Що це з нею? – пхнула мене в бік Дашка. – Наче в нашої примочки живіт скрутило. Може, і правда, недобре?