Глава 5

– Не хвилюйся, Насте. Я розумію, десятий клас – не перший, у новий колектив підліткові влитися непросто, тим більше показати себе в навчанні, але ти дівчинка розумна, спокійна, я вірю, що в тебе все вийде. Школа досить привілейована, успішна. Свого часу я найретельніше відстежила статистику вступу випускників до престижних вишів, вивчила рекомендації, то ж не переживай, там тобі забезпечена максимально гідна освіта.

– Дякую.

– З викладачами ми з Гришою поговорили, якщо виникне потреба, то в позаурочний час, із деяких предметів зможеш отримати консультації. На жаль, я тебе завтра не проведу, у мене о сьомій рознарядка, одразу по тому – нарада, то ж Стас до школи проведе і все тобі покаже. І додому відвезе, я з ним домовилася. Все зрозуміла?

– Так.

– Добре. А поки біжи одягатися. Маю дві години вільного часу, поки не відключуся на сон. Давай-но з'їздимо в крамницю, купимо все необхідне для навчання. Та й не тільки це, адже в тебе зносилися речі. Гришо, що ти дивишся? Поїхали ...

Мачуха купила мені гарну шкільну форму. Не торгувалася, а як запропонували вибір, взяла краще. І пуховик, і чобітки, і навіть шапку. Дзеркало у братовій шафі було розбите, і я вже годину крутилася біля великого вікна, за яким стояла темрява, по черзі приміряючи обновки і вдивляючись у власне відображення. Раділа, не вірячи своєму щастю. Думаючи, як завтра порадую новиною бабусю. Я б і не помітила його, якби не вогник сигарети, що спалахнув за склом. Там, де поміж дерев стояв і дивився на мене холодним поглядом мій зведений брат Стас.

А вранці, за сніданком, мачуха попрощалася, лишивши нас удвох:

– Все, ми з батьком поїхали. Вам, діти, – вдалого дня. Відвезеш Настю в школу, покажеш дорогу. І дивись мені, Стасько, тільки спробуй начудити. Ти знаєш, у мене розмова коротка. Покараю.

– Та знаю я ...

Мати суворо поводилася з сином, але любила його. Я ловила це почуття в її очах, теплу любов і турботу, притаманну лише матерям. Гордість у погляді на сина і душевне задоволення, що виходить. Виходить ростити людину такою, якою могла б стати сама, якби не минулі труднощі. Вона багато працювала, але завжди знаходила хвилинку, щоб притулити Стаса до себе й торкнутися губами його щоки. Коротким, ласкавим жестом міцної руки скошлатити темноволосу маківку й усміхнутися по-особливому. Я бачила це й не могла зрозуміти причину його злості щодо мене. Як би добре мачуха не ставилася до пасербиці, вона мені не мати, невже зведений брат не розуміє?

З Черехино в місто ходив приміський автобус, і до зупинки ми зі Стасом ішли мовчки. Я так боялася засмутити його своєю присутністю, виглядом нового одягу й піднесеним настроєм, що крокувала трохи позаду, намагаючись не відставати. Пристосовувалась до твердої чоловічої ходьби, стрибаючи через підмерзлі калюжі. Задивлялась на гарні будинки, потім наздоганяла підстрибом. Могло здатися, що йду сама по собі… Вже коли прийшов час виходити з автобуса, Стас мовчки ступив з підніжки на землю. Я вистрибнула слідом, а він зупинив мене, схопивши за руку, і сказав:

– Почекаєш, поки відійду на десять кроків, і тільки тоді йди. Другий поверх, двадцять сьомий кабінет. Класний керівник – Епіфанцева Стелла Володимирівна. Далі сама розберешся. І спробуй комусь проговоритися, що я твій зведений брат – прийду вночі і задушу подушкою, зрозуміла?.. До речі, як воно спати в чужому ліжку, га, скелетино? – він все-таки не втримався і здавив пальці на моєму зап'ясті. – Зручно?.. Гаразд, не відповідай, недовго залишилося. Ось почекай, батьки поїдуть, я покажу тобі твою кімнату.