Розділ 9

Я повторюю собі, що він непередбачуваний, лютий, і я точно не заслужила його ненависті! Що він поводився зі мною жахливо! Змушую себе відвернутися — зрештою, сьогодні на полі весь склад команди, дві дюжини хлопців, серед яких мої однокласники…

І все одно повертаюся поглядом до Райта.

Він дивиться просто перед собою, слухає, що йому говорить Герлі, і раптом, ніби відчувши мій погляд, піднімає очі. Безпомилково знаходить мене у верхньому ряду трибуни і, куснувши губу, ще жорсткіше стискає рот.

— О, ні-і! Лено, ти тільки подивися на це! Та ця Алісія Паркс справжня сука! — раптом гнівно підстрибує поруч Вікторія, вчепившись у мою руку. — Терпіти її не можу! Навіщо вона повисла на Ніку? Адже всі ж дивляться! Чи думає, що якщо вона капітанка групи підтримки, то їй усе можна?! Ненавиджу її! Жирна курка! Господи, ну що Ніколас у ній знайшов?!

У Вікторії почуття киплять, а в мене навпаки застигають. Під важким поглядом Райта я ніби знову опиняюся з ним у кабінеті, притиснута до стіни. Зараз між нами понад десять метрів і заповнена людьми трибуна, а мені все одно здається, що він близько. І що якщо не заплющу очі, то повною мірою відчую силу його злості. Знову.

Я змушую себе отямитися.

«Картер… Картер! Картер!» О ні, я не переплутаю. І так, я знаю, хто переді мною. Навіть шкода, що так добре.

Я не помічаю, як піднімаю руку й тильним боком долоні витираю губи, лишаючи на шкірі легкий слід крові, що залишився від нашого дикого, болісного поцілунку. Мені байдуже, що Райт це бачить. Нехай! Я не хочу на нього дивитися й пам’ятати його. Не хочу!

— Біловолоса гадина! Лено, вона вирішила його привласнити! Вони всього два тижні зустрічаються, а вона вже йому під майку при всіх залізла! О Господи, вони точно сплять разом!

— Хто? — я повертаю голову й дивлюся на сердите й сумне обличчя Вік.

— Нік з Алісією, звісно! — засмучується подруга. — Лено, ну що мені зробити, щоб він звернув на мене увагу, га? Слухай, може, ти з ним поговориш? Він же твій брат і має тебе послухати! Розкажеш йому все про цю стерву! Ось побачиш, він обов’язково її кине!

Я знаходжу поглядом свого зведеного брата й світловолосу дівчину, яку він обіймає. Їхні обійми цілком невинні — рука Алісії лежить на міцній шиї Ніколаса, а його — на її талії. Дівчина щасливо усміхається, і хоч вона мені зовсім не симпатична, але Вікі явно перебільшує, і я збираюся їй про це сказати.

Я вже стискаю долоню подруги, коли раптом помічаю гострий погляд Ніка, спрямований на Райта.

Він дивиться на друга, сірі очі звузилися, і на його обличчі більше немає усмішки. І нехай Картер уже відвернувся й щось говорить тренеру, шосте чуття підказує мені, що Ніколас зрозумів, на кого він дивився, а отже, слід чекати неприємностей. І точно не Райту.

— Лено, то ти скажеш Ніку про Алісію? — просить Вікторія. — Будь ласка, будь ласка! О Боже, як же тобі пощастило з братом! Ти можеш запросто зайти до нього в кімнату й поговорити. А в грозу сісти й зіграти вдвох у «Скрабл» або в «Мисливця на монстрів»! А мене Картер зовсім не слухає! Вважає, що він найрозумніший і все сам вирішує!

Нічого подібного. Щодо сімейної гри. Але я не стану їй про це говорити.

— Вік, але хіба річ у Ніколасі?

— Звісно! — дівчина впевнено киває — чорний хвіст гордо злітає з худого плеча. — А в кому ж іще? — щиро дивується.

— Ну добре, дивися, — набираюся я терпіння. — До Алісії була Менді, до Менді — Керолайн, а до Керолайн — милашка Грейс, — нагадую я. — Пам’ятаєш? І всіх їх ти називала стервами й погрожувала вбити. Усіх, Вікі.

Вікторія засмучується. Подумавши, важко зітхає, обхоплює мене рукою за талію й кладе голову мені на плече. Питає сумно:

— Пам’ятаю. Думаєш, я невдаха?

От уже ні!

— Ні, я так зовсім не думаю. Я думаю, що ти просто закохалася не в того хлопця.

Дівчина відсторонюється й ображається.

— Ось бачиш, Лено! Навіть ти, моя подруга, не хочеш мені допомогти!

— Не хочу, — чесно зізнаюся й додаю:

— Але тільки тому, що знаю: Ніколас не зупиниться на Алісії, Вік! Після неї буде інша. І навіть якщо він обере тебе — ваші стосунки можуть розбити тобі серце, а ти на це не заслуговуєш.

— Він мені його вже розбиває, обіймаючись із цією дурепою! Ненавиджу її! Ненавиджу їх обох! — але злості у Вікторії надовго не вистачає, і вона тут же мрійливо зітхає: — А раптом він мене полюбить, Лено? Раптом я — його доля?!

Я мовчу, не знаючи, що відповісти. Мені насправді невідомо, чи здатен мій зведений брат когось полюбити. Досі він із дівчатами поводився досить легковажно, якщо не сказати зневажливо. Я не пам’ятаю жодної, на кого б він дивився так, ніби вона для нього цілий світ.

І дівчина, не дочекавшись відповіді, відвертається.

— Напевно, я цього ніколи не дізнаюся, — вимовляє засмучено, — бо Нік навіть помічати мене не хоче. А все через Картера! Мій брат не дозволить йому зі мною зустрічатися, він сам сказав!

Кулачки Вікторії з досадою стискаються на колінах, і вона різко видихає:

— Краще б у тій аварії живим залишився Алекс! Із ним завжди було легше! Він мене розумів! А Картер, він як стіна! Йому плювати на всіх! Він робить тільки те, що сам хоче!

Вона не вимовляє буквально наступне: «Краще б того дня загинув інший брат», але саме це я чую в її словах і, хоч як сумую за Алексом, мене це жахає.

Вікторія розуміє, що бовкнула щось не те, і сама блідне. Пробує пояснити:

— Просто… просто Алекс завжди був милим, розумієш? Він мене чув. Він був поруч, якщо мені хотілося йому щось розповісти, і ніколи не був зі мною грубим. А Картер… Пам’ятаєш вечірку в Шерон Рейнольдс торік? На яку ви з Пілар не прийшли?

— Так, пам’ятаю. Ти ще після неї отруїлася.

— Нічого подібного! Це все Картер влаштував! Він побачив нас із Шерон на задньому дворі її дому й нагодував мене сигаретами. Так, ми курили — ну то й що?! Подумаєш! Наче навколо самі паїньки! А він прогнав Шерон і змусив мене з’їсти кілька штук, а потім запити бляшанкою пива. Мені було так погано! Звісно, він домігся свого, я тепер на сигарети дивитися не можу, але це було жорстоко!

Ще б пак. Але я не можу не зауважити:

— Мені здається, він переживає за тебе, Вік. Іноді ти вчиняєш необачно, сама знаєш. Пам’ятаєш історію з рок-фестивалем, на який ти втекла з незнайомим хлопцем? Алексу тоді це теж не сподобалося.

— Мені було всього чотирнадцять, і я не знала, що той хлопець уже повнолітній. Я й сама злякалася, коли опинилася за містом. Добре, що Картер із Крісом мене знайшли, але все одно мій брат міг би й рідше повторювати, що якщо побачить біля мене стоячий член, то відірве його голими руками. Так я взагалі нікому не буду потрібна!

Вік спочатку гидливо морщиться, а потім, побачивши мій отетерілий погляд, сміється.

— Кажу ж, він дурень! Але красунчик, мій Картер! Думаєш, зі мною дружили б дівчата з групи підтримки, якби він не був моїм братом? Пф-ф! Дивися, он Тіффані з Донною з нього очей не спускають, сподіваються, що він їх помітить. Але особисто я дуже здивуюся, якщо Картер хоч одну з них запросить на Зимовий бал. Тільки якщо вони не проти одразу перейти в горизонтальне положення!

Біля краю поля стоять дівчата-чирлідерки, і Пілар, підстрибуючи, махає нам рукою.

Я теж їй відповідаю, а Вікі раптом знову впивається пальцями в мій лікоть.

— Ой, Лено, подивися! Ніколас дивиться на нас! На мене! О Боже, який він класний! Особливо коли поруч немає мерзенної Алісії!