Розділ 3

Андрій

Стерва переді мною була хитра, розважлива й красива. Немолода, але чоловіків охмуряти вміла, це факт. У мужиків у корпорації ледь слина не капала при вигляді високої брюнетки з видатними формами, які вона й не думала ховати під одягом, попри ділову етику компанії. Як, утім, із першого дня не збиралася ховати і свій інтерес до мене, варто було впіймати на собі її погляд.

Помічниця Купріянова, суперспеціалістка з аналітики ринку. Якщо вірити словам двоюрідного брата, то абсолютно незамінна співробітниця.

Не скажу, що я сильно здивувався, коли не виявив в архіві працівників компанії її особової справи. Жодних відомостей і рекомендацій, жодної професійної історії. А пізніше зміг сам переконатися, що в Неллі Пригожевої не виявилося й жодних навичок аналітика. Не кажучи вже про суть розуміння свого перебування тут з погляду посади, яку вона займала.

Вона з’явилася в «Сезамі» практично водночас зі мною, і все, на що виявилася здатна, — це зробити так, щоб я її помітив.

Я помітив, от тільки красунею не вразився, як на те сподівався Валерка. Не люблю продажних баб, незалежно від того, скільки вони коштують і для чого їх використовують. І грубого розрахунку теж — хто-хто, а мій брат, якби був розумніший, міг би здогадатися, що я вже давно не шмаркатий хлопчисько, ласий на дармові принади. І не гравець, на відміну від нього, щоб клюнути на таку явну наживку.

«Він боїться, і йому є що приховувати», — ось перша думка, яка спала на голову, щойно Купріянов представив мені Пригожеву, а брюнетка завагалася відповісти на пряме запитання, що ж привело її в «Сезам» і яка мета її роботи в компанії. Щось тут було нечисто — в настороженому погляді брата і його показній приязності, з якою він мене зустрів. У тих скорботних сльозах, якими оплакував те, що сталося з дідом, притиснувшись до моїх грудей.

Так, встигло минути сім років відтоді, як ми бачилися востаннє, але навіть по стількох роках я не поспішав тішити себе надією, що Валерка змінився. І не помилився. Якщо він і був зроблений із того самого тіста, що й я, то заміси наші безперечно відрізнялися.

Варто було зазирнути братові в очі, і стало ясно, що у свої тридцять шість Купріянов лишився колишнім — такою ж егоїстичною сволотою, що й далі живе виключно власними інтересами. Здатною переступити через будь-кого, хто стане на його шляху.

І ні, він не міг так просто проковтнути той факт, що «Сезам» зі смертю діда дістанеться мені. Я не був дурнем і розумів, що перейшов братові дорогу, але от рішенню діда здивувався.

Мені не потрібна була його компанія, у мене вистачало й власних амбіцій, щоб відбутися в цьому житті без чиєїсь допомоги. І досі в мене все виходило. Це Валерка був улюбленим онуком, не я. Первістком, якого дід охоче балував і багато йому пробачав. Спочатку вкрадені з дому гроші, потім розбиту тачку й брехню, без якої брат не вмів жити.

Не знаю, як останніми роками складалися їхні стосунки, але що стосується нас із дідом, то за останній час ми точно не стали ближчими.

Уже в шістнадцять я не збирався танцювати під його дудку й знав, чого хочу. Не того, щоб стати чиїмось маріонетковим нащадком, на якого покладають великі надії. Я теж був егоїстом, але іншого ґатунку, ніж брат, і в усіх справах звик покладатися лише на себе.

Тож із першого дня, щойно повернувся до міста й очолив «Сезам», я невпинно ставив собі питання: що ж задумав Купріянов? І що з дідом Матвієм сталося насправді?

Відомо було небагато.

Дідові стало зле невдовзі після розмови з Валеркою. Обоє перебували в заміському будинку Воронова-старшого, самі, коли в останнього раптово стався напад. І Купріянов клянеться, що в цей момент він спав і тільки за годину виявив діда на підлозі в його кабінеті. Клянеться, знаючи, що оскаржити його слова практично неможливо.

Я не одразу потрапив у будинок, але на той момент, коли це сталося, у мене вже були підозри, що в компанії не все гладко. Однак я не знайшов у діда жодних важливих паперів, які підтверджували б мої сумніви. Нічого, що допомогло б пролити світло на його останню розмову з онуком і дати хоч якусь зачіпку.

Щось у «Сезамі» йшло не так. І щоб зрозуміти, що саме, я став дедалі глибше вивчати документи й знайомитися зі світом корпорації, покладаючись на свою інтуїцію. І зрештою вона не підвела.

Розмір махінацій вражав. А ще участь у незаконних оборудках провідних осіб компанії.

Я розумів, що навряд чи Купріянов зміг би сам організувати подібні схеми крадіжки капіталу, але те, що він зрадив справу діда, більше не викликало сумнівів.

Я був готовий до багато чого. Мені належало розворушити осине гніздо, і нерозумно було сподіватися, що оси не стануть жалити у відповідь. Але тільки не до того, що Валерка зважиться на моє вбивство… Ні, цього я не очікував.

Тож коли до мене в кабінет прибігла Півник із широко розплющеними від жаху очима й стала щебетати про злочин, який замишляє мій брат зі своєю спільницею, про небезпеку, що мені загрожує, — я сторопів. Не так від самої новини й факту домовленості між коханцями, як від жалю, що все відбувається надто швидко.

Рано вони заворушилися, мені потрібен час. Я вже найняв людей і почав розслідування. Мені вдалося багато в чому самому розібратися… але не в усьому. Не в усьому, і тут Півник.

Її переляк міг до бісової матері змішати всі плани. У цієї Рудої відьми вистачить розуму розбовкати комусь про те, що вона чула й бачила. І хай мені не хотілося в це вірити спочатку, але виявилося складно знайти людину простодушнішу й відданішу компанії, ніж мій секретар.

Або я погано розбирався в людях.

Коли я вперше ввійшов до приймальні генерального директора «Сезама», злий і збитий з пантелику тим, що сталося з дідом і його рішенням, то зачепився поглядом за струнку фігуру дівчини біля вікна. Зовсім не збирався, але звернув увагу на гарну лінію плечей, білу шию і… зібране на потилиці у важкий джгут хвилясте волосся незнайомки — темно-руде, кольору низького полум’я, що танцює на палевому вугіллі темної ночі.

Минуло всього секунду з тієї миті, як я переступив поріг і ще не встиг до пуття її роздивитися, а в голову вже штовхнулася несподівана думка: «Такому полум’ю тільки дай волю, і воно розгориться в багаття так, що й не загасиш».

Дурниці!

Я ввійшов стрімко, і дівчина не встигла повернутися, але здогадатися, хто переді мною, було неважко. Чутки про неї й мого діда, який на старості років з’їхав з глузду й узяв на роботу якусь дівчину з вулиці, дійшли до мене раніше, ніж я ввійшов у будівлю корпорації. І, звичайно ж, не могли не озватися в душі невдоволенням.

Вона повернулася, почувши звук моїх кроків, і на мить не змогла приховати здивування в очах. Не знаю, що здивувало її більше — те, що я так безцеремонно ввійшов до приймальні й збирався без передмов зайняти кабінет генерального. Чи те, що між мною та її шефом не виявилося видимої схожості?

Не важливо, але в будь-якому разі вона швидко взяла себе в руки й напружилася. Я теж.