Глава 11

Довелося викручуватись і з серйозним виглядом заявити, що це все – «Великий секрет!» До якого сестрі спочатку слід підрости. А коли вона, образившись, лягла в ліжко, відвернулася до стіни й пообіцяла, що теж ніколи мені нічого не розповість… я тихо видихнула, знаючи напевно, що, звісно ж, усе буде з точністю до навпаки.

Книга не допомогла відволіктися. Час минав, спати не хотілося, і я підійшла до вікна. Виявилося неможливо не думати про те, що зараз у моїй спальні знаходиться дорослий хлопець і, відсунувши штору, я подивилася на сусідній балкон. Минуло понад годину з моменту, як я пішла, а Горобчик продовжував стояти там у тій самій позі – засунувши руки в кишені шортів і дивлячись на освітлене вогнями нічне місто. І це було вже занадто.

Так, балкон був утеплений, але все ж не настільки комфортним місцем, як, наприклад, спальня, щоб стояти там увесь цей час в одній футболці й босоніж.

Наче відчувши на собі мій погляд, хлопець раптом повернув голову й завмер – ховатися було пізно, та й ні до чого. Минула хвилина, і я здалася. Можливо, це нерозумно, але обережно вийшла зі спальні Соні й повернулася до своєї кімнати. Пройшла до Горобчика на балкон і поставила перед ним капці.

– Якщо хочеш стояти, то хоча б не мерзни. Це для гостей, вони нові.

– Дякую.

– Даню, вибач, я не спитала раніше – може, ти хочеш чаю або кави? Я сказала батькам, що запросила тебе на чай, а сама так і не запропонувала.

– Можна. Мабуть, я зараз не відмовився б від кухля гарячого молока.

– М-молока?

– Так. Великого кухоля. Молоко мене заспокоює.

Це було трохи дивно, але цілком здійснено.

– Ну-у, добре.

– І компанії. Не уявляю, як я засну в цьому лігві хитрої принцеси один. Сподіваюся, мій брат ніколи не дізнається, що я спав під рожевим покривалом.

Я не стала питати, серйозно він говорить чи ні. Зрештою, коли вимикаєш світло, не так уже й важливий колір ліжка, набагато важливіша його зручність.

Залишивши хлопця самого, я сходила на кухню, підігріла молоко, розлила його у два кухлі й принесла до спальні. Поставивши напій Горобчика на письмовий стіл, почекала, поки він зачинив балконні двері й підійшов ближче. Взявши кухоль у руку, відсунув подалі вазу з хризантемами й присів на край столу.

Я теж сіла, але на ліжко. Сісти в крісло означало опинитися до хлопця надто близько – на це я не наважилася, а так нас розділяло кілька кроків і ніщо не заважало говорити.

Сподіваюся, він не почувається в нашому домі, як у пастці? Господи, до чого ж криво все вийшло! І з протестом, і зі Стьопкою. І вперше так непередбачувано.

– Ти все-таки вирішила скласти мені компанію, Ромашко? – спитав хлопець, із цікавістю оглядаючи мій новий вигляд – домашній халат із поясом, накинутий поверх нічної сорочки, і розпущене волосся. – Здивувала. Я був певен, що втечеш.

– Ненадовго. Ти мій гість і багато в чому допоміг сьогодні. А ще я твоя боржниця і навіть не уявляю, що ти зараз про мене думаєш.

Нічого хорошого він думати не міг, але принаймні вже не злився, як на початку нашого знайомства. Сподіваюся, Стьопка постарався й вичистив його одяг на совість. Тримати слово брат умів так само добре, як і пакостити.

– Я поки не вирішив, що про тебе думати… Рито. – Горобчик неквапливо відпив із кухля молока й опустив його на стіл. – Як щодо батьків? – запитав. – Твій батько – суворий мужик, не хотілося б його дражнити.

– Ні, вони не прийдуть. Можеш дивуватися, але в нашій сімʼї не стежать одне за одним. Батьки мені довіряють.

– А мені?

Я знизала плечима й теж піднесла до губ кухоль, щоб зробити ковток. Молоко несподівано приємно зігріло горло й груди. І справді заспокоїло. Дивлячись у темно-сині очі, вийшло легко відповісти:

– А тебе пізно відганяти батогами, коли все вже сталося. Ти так голосно сказав про це поліцейським, що тільки глухий не почув і не здогадався, у яких ми з тобою стосунках. Якщо я тут, значить, сама так вирішила.

– Ну, вибач, так уже вийшло. Зате нам повірили. Ночівля у відділку не входила до моїх великих планів на повернення до міста. – Данил помовчав, продовжуючи мене розглядати, і несподівано додав: – Як і ти, Рито.