"Іскра Пітьми" / завершено :-)

Уривок 24 розділу:

Ісабель простягнула руку вперед. З її долоні вибухнуло полум’я, яке миттєво трансформувалося у вогняну стрілу. І дівчина не вагаючись кинула її в Талгарона.

— Здивований, невдахо? — миттєво опинилася біля нього й схопила за його горлянку. — Упс… упс…

Талгарон захрипів і кігтями намагався витягнути з живота стрілу.

— Гончі! — виголосила Ісабель. — Шагарте! За мною!

Вогонь навколо неї спалахнув із потужною силою. Перед тим як зникнути в його обіймах, Ісабель на мить озирнулася. Її погляд зустрів погляд Калеба, і в його очах вона побачила біль і запитання. Вистачило лише секунди, щоб промовити «Я скоро повернуся!», і вони зникнули, поглинуті вогняною стихією, залишаючи по собі тільки жарке світло та спустошення.

Темний замок Ліліт був величним. Вогонь і тіні скакали по стінах, сповнюючи простір неймовірною напругою.

— Мамо! Ти хотіла, щоб я повернулася? І я тут! — вигукнула Ісабель, і її голос рознісся відлунням крізь кожен куточок цього місця.

Відразу ж посеред замку з’явилася Ліліт. Ісабель жбурнула до її ніг тіло Талгарона, який із гуркотом впав на підлогу.

— Давши йому мітку, ти зробила його слабаком! — засміялася Ісабель, і її сміх був холодним і різким.

Ліліт задерла підборіддя і, стиснувши вуста, мигцем поглянула на Талгарона, який корчився від болю й намагався дістати зі свого тіла полум’яну стрілу.

— Я його зробила вірним, — розвела руками Ліліт.

— Володарко, прошу… — простогнав Талгарон, відчуваючи, як полум’яна стріла зжирає його зсередини.

Ліліт проігнорувала благання Талгарона й, дивлячись на доньку, звузила очі. Вогонь в очах Ісабель був занадто яскравим і живим, щоб її можна було просто ігнорувати.

— Які цікаві в тобі зміни, — хмикнула Ліліт.

— Твого демонятка Талгарона повільно пожирає моя магія, — знизала плечима Ісабель.

Демон почав звиватися від болю, кричати й благати допомоги. Його тіло спалахнуло, і він заволав. За кілька секунд тіло почало розсипатися й царство Ліліт назавжди поглинуло його.

— Ось так ти із найсильнішого свого демона зробила невдалий експеримент! — додала Ісабель, і її слова прозвучали як стусан.

Гончі позаду неї заричали, і Ісабель, оглянувшись, шикнула на них.

— Тихо, песики. Я не хочу змагатися також із вами.

Ліліт заплескала в долоні й засміялася. Її сміх був легким, із деяким задоволенням.

— Молодець! — промовила вона, і її очі заблищали. — Саме такою я хотіла тебе бачити! Сильною й безжалісною!

Ісабель поглянула на матір і захитала головою.

— Абсурд. Талгарон убив Баргрима й поранив мого Калеба. І я знищила його. На цьому все, — розвела руками.

Ліліт фиркнула й кілька секунд покривлялася.

— Знову ти про того… Баргрима. І думаєш про перевертня.

Ісабель не змогла стримати смішок.

— А ти навіть не подумала про те, що після того, як мене зцілив нефілім, мені фізично боляче перебувати у твоєму Царстві Пекла, — поклала руку на груди.

— О, мила. Це можна виправити… — посміхнулася Ліліт.

— А знаєш, яка між нами різниця? — вигнула брову, наближаючись до матері. Її слова були спокійними, але від них віяло певною холодністю, яка була результатом її боротьби за самостійність. — Попри все, я все одно тебе люблю. І буду любити. Однак прошу, більше не втручайся в моє життя. І не смій більше завдавати шкоди моїм… знайомим-друзям.

Вона зробила крок вперед і, не даючи Ліліт можливості відповісти, обійняла її. Поцілувавши її в щоку, Ісабель швидко відсторонилася й зникла у вогняному спалаху.

Уривок 25 розділу:

«Я повернувся, дівча!»

Це був він. Баргрим. Його голос був хрипкий, але знайомий до болю. Він звучав і розпачливо, і переможно водночас.

Ісабель стояла, приголомшена, серце билося надто швидко, коли раптом за спиною почувся гавкіт. Вона озирнулась і завмерла. На неї біг пес. Великий, чорний, із густою шерстю та жовто-блакитними очима, які світилися блиском. Його паща була розкрита, в очах шалена радість. Він з розгону врізався в неї, майже збивши з ніг, і закружляв довкола, скавчачи й стрибаючи.

«Я пригадав усе. Ісабель… це він».

«Що? Я не розумію».

«Той чоловік, з яким ти зіштовхнулася. Це він. Твій батько».

Уривок 26 розділу:

— Це він, — прошепотіла. — У сірому пальті без маски. Мій батько.

Їхні погляди зустрілись. У ньому не було нічого демонічного. Лише чоловік, втомлений, стриманий, самотній. Його очі були теплі, і в них не було тієї темряви, яку вона бачила в собі щодня у дзеркалі. У ньому не було Ліліт. Не було Пекла.

І саме тому вона не мала права зламати це.

Він заслуговував на спокій. На незнання.

Ісабель стояла, мовчки вдивляючись в риси його обличчя, ніби намагаючись запам’ятати їх на все життя: тонка сивина в скронях, зморшки біля очей, блакитні очі, високий, статний.

Він для неї — цілий всесвіт.

І водночас — закрита брама.

«Я не можу сказати тобі, хто я насправді. Не можу розповісти про демонів. Про кров. Про те, що я народжена Ліліт. Ти не витримаєш цієї істини. Просто знай, що я вдячна. За те, що ти є. За те, що живеш. І за те, що хоча б сьогодні я можу бути поруч».

Коли вона озирнулася, Калеб уже чекав на неї, притримуючи маску в руці. Ісабель глибоко вдихнула. Її сукня розвівалася вітром, мов полум’я, а серце стискалося, не від болю, а від гіркого, але зрілого усвідомлення.

Правда — це не завжди добро.

Іноді наймилосердніше — залишити все невисловленим.

***

«Іскра Пітьми» — це історія про силу вибору, біль і прощення. Книга про почуття, емоції, дружбу та магію. Книга змусить вас вірити у диво, навіть коли навколо панує темрява.

«У серці містичного Нового Орлеана «Іскра Пітьми» не згасає — вона лише розгоряється сильніше».