Розділ 2: Вечірка завершилася не так…

Коли чоловіки прибули до поліції, атмосфера була напруженою. Лука відразу ж вирушив до стійки, де поліцейський запросив його до кабінету начальника, і згодом до них приєдналися Адам, Ісаак, Артур і навіть Бейн. І питання було не лише про те, яким чином дівчата потрапили у відділок поліції, але й про те, чому інших учасників… «суперечки» не затримали. А чоловіків дуже сильно цікавило, хто були ті чолов’яги, які посміли нахабно поводитися з їхніми коханими. Зрештою, вирішивши всі питання та підписавши необхідні документи, чоловіки вийшли з кабінету начальника, стали чекати жінок на вулиці. За кілька хвилин дівчата були звільнені. Їхні обличчя все ще зберігали сліди стресу, але вони були щасливі побачити своїх чоловіків.

— Ніколи не думала, що буду в поліції в такій компанії. Хоча це мені й не вперше, — сміючись, промовила Сабін, підходячи до Адама. — Може, це був спосіб просто трохи урізноманітнити вечір?

— О, все можливо, — пожартував Адам, обіймаючи її. — Але наступного разу я обіцяю стежити за тобою!

Серена, зітхаючи, підняла очі до Ісаака, який трохи засмучено поглянув на неї.

— Як ти могла потрапити в таку ситуацію, серйозна жінка? — запитав він, усміхаючись, але й в його голосі звучала турбота.

Серена знизала плечима й пожартувала:

— Я просто хотіла побачити, як це — бути на іншій стороні закону.

Нішель, стоячи поруч із Лукою, ледь стримувала усмішку.

— Ти, здається, ще й досі не відчула, як це все — бути під наглядом, — поцілував її у верхівку.

Нішель не могла втримати сміх і, піднявши голову, промовила:

— Ти завжди підходиш до всього з таким серйозним виразом обличчя, Луко?

— Завжди, — кивнув.

Адам, чуючи їхню розмову, жартівливо промовив:

— Дівчата, через вас ми скоро точно посивіємо.

Артур і Рейн переглянулися, і дівчина, обійнявши чоловіка, ледь чутно промовила:

— І ти знову мене рятуєш. Я можу звикнути до цього.

— Ходімо, моя злочинниця, — Артур обійняв Рейн за талію.

Тим часом Бейн і Каміла переглянулися. А Сабін, оглянувшись, познайомила їх і попрохала містера Бейна підвезти подругу додому. Каміла захитала головою і була трохи збентежена. Бейн, помітивши її вираз обличчя, промовив:

— Ну, мала, будеш замовляти таксі й чекати, чи, зрештою, поїхали?

Каміла знітилася й знизала плечима. Бейн закотив очі й додав:

— Не бійся. Я не ображу. Хоча, — він оглянувся, — мабуть, потрібно мені боятися.

Каміла, не стримавшись, розсміялась і, попрощавшись із дівчатами, рушила слідом за чоловіком.