Три.

Обідня зала Салліванів була просторою, відокремленою від кухні, кімнатою, призначеною для сімейних трапез та особливих подій. Великий, масивний стіл з темного дерева домінував у центрі кімнати, його довга стільниця легко вміщувала всю велику родину. Навколо нього стояли добротні, стійкі стільці з високими спинками, оббиті вицвілою вініловою тканиною із дріб'язковими узорами квітів.

Стіни були пофарбовані у спокійний, приглушений колір м'яти, велике вікно на торцевій стіні, прикрашене простими фіранками з квітковим візерунком, виходило на фруктовий сад, й наповнювало кімнату природним світлом. Уздовж однієї зі стін стояв великий дерев'яний сервант з кількома відділеннями та скляними дверцятами. В ньому акуратно зберігався святковий посуд, срібні столові набори та кілька сімейних фотографій у рамках. Стільницю прикрашала велика ваза зі свіжими трояндами кремового кольору.

Дерев'яну підлогу вкривав простий, але добротний килим, що приглушував звуки кроків та додавав кімнаті затишку. Над центром столу була підвішена велика люстра з кількома лампами, що розливали тепле, бліде світло на людей, які за ним сиділи, а по кутках палахкотіли воскові свічки у старовинних мідних ставниках.

Соло відчувала себе скуто під важкими, оцінювальними поглядами новоспеченої родини. Їй здавалося, що вона опинилася на оглядинах, де кожен подумки зважував її "вартість" і потенційну вигоду від її згоди на абсурдну, нав'язану батьком ідею шлюбу. Лише мовчазний Гаррет, на перший погляд, не брав участі в цьому негласному аукціоні. Він сидів, нахилившись над своєю тарілкою, і вперто колупав виделкою дрібні шматочки тушкованих овочів, його обличчя залишалося байдужим й закритим, ніби він намагався знайти хоч якийсь прихований смак у цій простій їжі. Вечеря, що складалася із запечених картоплин у шкірці, рідкого овочевого рагу та густої, прісної кукурудзяної каші, красномовно свідчила, що з фінансами у них були проблеми. 

Ніхто не намагався підтримувати ввічливий діалог, а через напругу, що вилася важкою хмарою над їхніми головами, дівчині кусок в горло не ліз. Вона ледве з'їла дві картоплини та ложку рагу, поки її думки гарячково крутилися навколо майбутньої розмови. Іноді вона поглядала на Гаррета — їй не терпілося покінчити із недомовленостями тут і зараз, однак він наче навмисне відтягував їхню бесіду. Зовні Гаррет здавався спокійним, але міцно стиснута рука, якою він тримав ложку, та насуплені брови свідчили про його гнів. Чому він злився? Єдиною людиною, яка мала на це право, була вона — його забута, непотрібна дочка, яку він зібрався використати у власних цілях. 

— Гадаю, гра в мовчанку уже всіх вибісила, — врешті, мовила Соло, витираючи рот серветкою. Її голос, хоч і звучав спокійно, мав ледь вловимі металеві нотки. — Може нарешті поговоримо і розійдемося? Я вже втомилась тут сидіти. 

Кеннет весело поглянув на неї, ледь стримуючись, щоб не засміятися. Вочевидь, її прямолінійність розважила його, а от найменші сестри — Джанет і Дебора — закотили очі, висловлюючи своє роздратування її нетактовністю. Еліна незрозуміло чому зблідла. Вона нервово перебирала пальцями край своєї серветки, спостерігаючи за реакцією чоловіка, але той, на подив, стримався від їдких коментарів, хоча Соло помітила, як зігнулася надвоє виделка у його руці. Нічого собі реакція, промайнуло в її голові.

Ейдріан, який сидів поруч з Соло, штовхнув коліном її коліно. Вона глянула на нього, абсолютно не розуміючи, чому всі поводяться так, ніби бояться Гаррета більше, ніж посуху, що тривала в Техасі з 1950 по 1957 роки, завдаючи величезних збитків фермерам. Стоп. Це тому в них проблеми? Немає грошей через неврожай? 

— То що, хтось поясни мені, звідки взялася безглузда ідея про мій шлюб? Ви тому викликали мене у Плейнв'ю?

— Досить! — кулак Гаррета приземлився на стіл, змушуючи тарілки з дзенькотом підстрибнути вверх. — Якщо тебе не виховали в пансіоні, то це зроблю я! Ти знаходишся на моїй фермі й будеш дотримуватися моїх правил!

— А чи не запізно ви схаменулися, містере Салліване? — крижаним тоном відрізала Соло, її фіалкові очі звузилися, випромінюючи неприховану непокірність. — Чи мені звертатися до вас “тату”? 

— Притни свій язик, зухвале, противне дівчисько! — Обличчя батька потемніло від люті, жили на скронях набрякли. — Інакше я перестану себе стримувати й покажу тобі твоє справжнє місце в цьому домі! Ти ще не знаєш, на що я здатен!

— Мені цікаво, звідки у вас стільки сміливості? Чи, по-вашому, це цілком нормально — відіслати п'ятирічну дитину якнайдалі, щоб не заважала влаштовувати особисте життя, а потім про неї згадати, бо ні одній з моїх сестер ви не дозволите бути цапом-відбувайлом. 

Напруга в обідній залі стала такою густою, що здавалося, її можна було розрізати ножем на шматки. Кеннет та Дебора застигли, широко розплющивши очі, немов налякані кролики, спостерігаючи за конфліктом, що чимдуж розпалювався з кожним словом дівчини. Джанет скривилася, її губи щільно стиснулися у виразі неприхованої неприязні до Соло. Лише Енді сидів нерухомо, його погляд був прикутий до рук, які він нервово переплітав на колінах, а на його обличчі відбивалася глибока тривога.

Гаррет важко дихав, його груди здіймалися та опускалися з кожним ковтком повітря. Він звів на Соло колючий погляд, різко відкинувшись на спинку стільця. Його масивна фігура виглядала в гніві ще кремезнішою, однак Соло не здригнулася. Вона підняла одну брову, і в її фіалкових очах затанцювала холодна насмішка.

— Гаррете, будь ласка… — втрутилася Еліна. — Солена стільки років жила без сім'ї, що її почуття можна зрозуміти. Давай спокійно пояснимо їй ситуацію, що склалася.

— Гаразд… — пробурмотів він, провівши рукою по скуйовдженому волоссю. — Ми всі тут… у скрутному становищі. Ферма… вона майже банкрут. Кілька неврожайних років поспіль, борги… Банк ось-ось забере нашу землю і ми залишимось ні з чим. Навіть тих грошей, що дістались тобі від діда, не вистачить, аби виплатити борг. 

— І яке ж це має відношення до мене? — холодно запитала Соло, хоча глибоко в душі вона уже розуміла, до чого він клонить. Кеннет та Дебора перезирнулися з тривогою, а Емма презирливо стиснула тонкі губи в бліду лінію, ніби кожен член сім'ї мав право на те, щоб використати її.  

— Задля порятунку нашої родини… є один вихід, — сказала Еліна. — Містер Олден… він шанований чоловік в окрузі, хоч і… старший… Він зацікавлений у шлюбі. Його фінансове становище дуже міцне. Якщо ти вийдеш за нього заміж, проживеш у розкоші до самої старості, а нам не доведеться з'їжджати з ферми. 

Дівчина відчула, як все її тіло холоне від жаху. Її серце шалено закалатало, відбиваючи паніку шаленим ритмом, що наростав з кожною секундою.

— Ви… ви хочете видати мене заміж за якогось старого багатія, щоб врятувати свою ферму? Ви збожеволіли? — прошепотіла вона, її голос ледь чутно тремтів від обурення та шоку. 

— А що такого? — цинічно відповів батько, уникаючи її погляду. У його голосі не було ані краплі жалю чи співчуття, лише холодна розважливість. — Це найкращий вихід. Він забезпечить твоє майбутнє, а ми збережемо нашу землю. 

— Але чому я?

— Бо ти схожа на свою матір. Колись він мав до неї почуття. Можливо… це зіграє свою роль.

Соло здалося, що її зараз знудить, якщо вона не піде геть. Відчуття огиди піднялося гарячою хвилею до горла — вона відчула себе товаром, виставленим на продаж заради порятунку чужого добробуту. Її нудило від самої думки, що вони вирішили так вчинити з нею, анітрохи не соромлячись своїх намірів. 

— Ви безсовісні… — прошепотіла вона, ледь ворушачи пересохлими губами. Її руки затремтіли, коли вона різко відштовхнула від себе стілець і підвелася з-за стола. Кімната почала плисти перед очима, наповнена безсовісними, жадібними обличчями її родичів. Єдиним бажанням було втекти з цього задушливого місця, де її власна гідність була розтоптана й викинута, як якесь сміття. — Цього ніколи не станеться! Місіс Салліван вмовила мене переночувати на фермі, але тепер я розумію її старання! Дивовижно, що вам всім вистачає нахабства говорити мені про цей шлюб! 

Стиснувши руки в кулаки, до болю в суглобах, дівчина рушила до дверей, маючи намір якомога швидше вирватися з цієї отруйної атмосфери дому, де її вкотре зрадили та принизили. Її фіалкові очі палали крижаним гнівом, а кожен крок був сповнений твердої рішучості ні на мить не залишатися з цими людьми під одним дахом. 

— Стій! — грубий голос батька пролунав, мов удар батога, зупиняючи її біля самого порога. Він підвівся з-за столу, його обличчя спотворила неконтрольована лють. — Ти куди це надумала? Ти не підеш, поки ми не домовимося! Твій обов'язок — допомогти своїй родині!

Соло різко обернулася, її погляд зустрівся з його терновими очима — безжальними й сповненими жорстокості.

— Мій обов'язок? — гірко розсміялася вона. — Мій обов'язок полягав у тому, щоб двадцять чотири роки жити без батька, який мене зрікся? А тепер ви раптом згадали про мене, бо вам потрібна жива приманка для старого багатія? Ні, містере Салліване! У мене немає перед вами жодних обов'язків!

— Ти вийдеш за нього заміж — хочеш ти цього чи ні! — Гаррет рушив до неї, буравлячи її поглядом наскрізь. — Між нами є давня угода, від якої я не можу відректися. Ми з Олденом все обговорили й він великодушно погодився на шлюб з тобою. 

— І що ти зробиш? Як змусиш мене? — голос Соло тремтів від люті та приниження, але в ньому звучала непокора. Вона відсахнулася від нього, інстинктивно готуючись до захисту. — Прикуєш кайданками до ліжка? Ти мені ніхто, Гаррет Салліван! Плювати я хотіла на твої угоди! 

Лють засліпила Гаррета. Його обличчя перекосилося від злості, і перш ніж Соло встигла збагнути, що відбувається, його важка рука стрімко злетіла вверх. Різкий біль пронизав її щоку, від удару голова болісно смикнулася вбік. У роті з'явився солонуватий присмак крові й вона приголомшено застигла, усвідомлюючи, наскільки сильно він ненавидить її. 

— Якщо ти не вийдеш за Олдена, він забере не лише землю та ферму. Він забере все! У нього є документи, через які він може запекти мене за ґрати до самої смерті, а твої брати, твої сестри… Еліна… вони будуть батрачити на нього все життя! Звісно, тобі на всіх нас начхати… але ти не зможеш відмовитися… бо більша частина земель та будиночок в Абернаті належать тобі. Твій дід, хоч і був трохи дивакуватим, все переписав на тебе.

— Що за будиночок? Коли я отримувала гроші, про нього ніхто не згадував.

— Він належав твоїй покійній матері. Вона була з Абернаті. 

У Соло запаморочилася голова. Її охопила хвиля розгубленості та відчаю — батько намагається змусити її пожертвувати собою заради порятунку людей, які її ніколи не любили й погрожує тим, що дісталось їй від матері, яку вона майже не знала. Навмисне давить на її найслабкіше місце, щоб добитися бажаного. Адже від речей, що пов'язують її з минулим матері, вона нізащо не відмовиться.

— Я знайду інший вихід, але заміж за старця не вийду! — твердо заявила Соло, її голос, хоч і тремтів від пережитого, але звучав рішуче. — Облиш свої даремні сподівання, містере Салліване! Я тобі не товар, яким ти можеш бездумно торгувати лише тому, що в тебе, очевидно, повністю відсутня совість!

Вона презирливо скривила губи, її фіалкові очі метали холодні блискавки гніву, обводячи поглядом зблідлих родичів. Її погляд зупинився на батькові, в якому вона бачила лише безсовісного торговця, готового позбутися доньки через власну вигоду. 

Не сказавши більше жодного слова, дівчина різко розвернулася й твердою рукою відчинила двері. Її стоптані туфлі глухо затупотіли по дерев'яній підлозі, відміряючи кожен її впевнений, рішучий крок.

За її спиною запанувала приголомшлива тиша, порушувана лише важким диханням Гаррета. Ніхто не наважився зупинити її, ніхто не промовив жодного слова. Вони дивились, як вона покидає їх, впевнені, що зможуть здолати її впертість, якщо сильніше натиснути на її почуття. Наївні! Вони так і не зрозуміли, що роки байдужості та зневаги висушили її серце до дна. Залишився лиш гіркий осад образи, яка буде пломеніти в ній вічно.  

Двері за нею з гуркотом зачинилися, відтинаючи її від нездійсненних сподівань та ілюзій новоспечених родичів, огорнутих задушливою тишею обідньої зали. Батько щось пробубнів їй вслід, але дівчина не розчула — втома накотилася на неї так швидко, що вона мовчки подалася у свою нову кімнату, розуміючи, наскільки важкий день чекає на неї завтра.