Розділ 6

Я бігала квартирою, наче ненормальна. Ну хто дає дівчині півгодини на збори? Звісно, що мій бос, який думає що це цілком реально. Зараз я стояла перед шафою і дивилася на два костюми – ніжно рожевий та класичний чорний, так як настрій у мене сьогодні був не надто приємним, я вирішила костюм одягнути під нього. Далі сережки скріпочки та невеличкий ланцюжок з таким самим кулончиком як сережки, потім вирішила зібрати високий хвіст і на довершення ділові ботиночки. 

Нормальний макіяж виявився тільки мрією, тому я підмалювала вії, щоб підкреслити свої очі і губи. Десь за хвилин двадцять я була готова і у мене залишилось десять хвилин, щоб випити кави, як мій телефон запищав.

Бродяга: Добрий ранок, Леді. Сподіваюся я тебе не розбудив?

Я спочатку подумала, що це той козел щось забув, але коли побачила смс від мого нового знайомого, мій настрій похмурої грозової хмаринки трішки покращився і тепер я посміхалася до телефону.

Леді: Добрий ранок, ні не розбудив, це зробив мій бос, хай би його качка копнула.

Бродяга: А ти кумедна, але знаєш, ситуації бувають різні, не суди його поспіхом.

Леді: Хочеш вір, хочеш ні, але через його скачки зі стану «рідкісний козел» в «хлопчик пай» я порадила йому сходити до спеціаліста.

Бродяга: Хах, і якою була його реакція?

Леді: Його витримці можна позаздрити, він просто проігнорував мою репліку.

Бродяга: Ну тоді можу припустити, що такі поради він чує не вперше і для нього це стало свого роду нормою.

Леді: Можливо, знаєш, у мене ще є п’ять хвилин, щоб підготуватися до зустрічі з ним, а враховуючи те, що він коли зателефонував і навіть не сказав «Доброго ранку» є висока ймовірність, що я щось ляпну, через що потім буду шкодувати.

Бродяга: Так як я розумію в тебе вже таке було. Можу порадити просто ігнорувати його грубість, працюй і просто будь на своїй хвилі.

Леді: Легко сказати, але важко зробити. Добре, я біжу – напишу пізніше, бувай.

Бродяга: Гарного дня, Леді.

Ну що, час вертатися в реальність і згадати, що мене чекає бос. Я одягнула пальто і берет на голову, так як вчора літав сніжок, то на вулиці було прохолодно. Востаннє я глянула на себе в дзеркало, залишившись більше менш задоволеною тим, що побачила я пішла на вулицю. 

Там мене вже чекав Владислав Андрійович, його авто так чудово вписувалось в загальну квартиру двору, що я могла б подумати що так було завжди, але раптом до мене повернувся здоровий глузд і я підійшла до нього. Він уважно обдивився мій вигляд з ніг до голови і коли залишився задоволеним від побаченого показав на двері з пасажирської сторони. Хоч би відкрив, теж мені джентльмен…

Ми їхали в повній тиші, єдине що я чула це важке дихання мого боса, він не дивився на мене, як це було до сьогодні, він не говорив зі мною, не намагався мене наказати. Мені здалося, що щось сталося, але запитувати про це я не збиралася. 

Вся моя увага була прикута до вигляду за вікном, проте коли шеф зняв рукавички я побачила збиті кістяшки на руках. В цей момент мені стало боляче і захотілося взяти його руку в свою, ніжно поцілувати, обробити ранки, набравшись смілості я все ж запитала його.

—  Владислав Андрійович, у вас все добре чи щось трапилось? – Він повернувся і глянув на мене так, ніби вперше побачив.

—  Не ваше діло, Аню, —  відрізав він мені, а мені раптом стало цікаво чи можу я наказати його так само за різкість.

—  І все ж, я ще раз запитаю, щось трапилось? Вам потрібна моя допомога?

—  Чим ти можеш мені допомогти? Я ж сказав, —  він не встиг договорити свою різкість, бо я поцілувала його поки ми стояли на світлофорі.

В моїх планах цього не було, особливо тоді, коли він так рано зателефонував, але я на підсвідомому рівні відчувала наскільки сильно йому це потрібно. І він не відштовхнув мене, а навпаки поглибив поцілунок, він шукав в мені спокою, ліку і власного порятунку, при цьому сам затягував мене в свою буденність, яка наповнена всім хорошим і поганим водночас. 

Мені потрібен час щоб зрозуміти, хто він, як з ним поводитись, як до нього підступитись. Він як норовливий жеребець, якого вкрай потрібно осідлати у всіх сенсах цього слова. Ми цілувалися до поки нам не почали сигналити машини позаду, тільки тоді отямились і він заговорив першим.

—  Дякую, —  тільки і сказав він, я не чекала промов і дифірамбів, навіть цього простого слова було достатньо.

—  Завжди будь ласка, так що ж власне трапилось? Як асистент я повинна знати, чому мій шеф поранений. – Ну так, я скористалася своїм службовим становищем. А що мені ще залишалося, в той час коли він не хоче говорити нічого…

—  Мій настрій вийшов з— під контролю під час тренування і я побив грушу без рукавиць.

—  О— о— о, тоді ясно. А чому настрій був поганий? —  Він повернув голову, глянув на мене, а потім повернув свою увагу на дорогу.

—  Дещо особисте, про що я не зобов’язаний тобі розповідати, ти просто працівник. – Ну от ми знову вернулися до стану козла, добре, тільки хай балакає.

Наша зустріч була зосереджена на розширені офісу, моє діло було простим слухати і записувати важливі деталі зустрічі. Влад хотів купити ще одне приміщення під офіс на іншому кінці міста, але опонент був дуже сильно скупою людиною і зустріч проходила в напруженій атмосфері. Мій шеф був людиною зібраною на зустрічах, але я побачила, як він під столом стискає кулаки. Маю припущення, що до цієї зустрічі опонент так не був налаштований, тому щоб трішки зняти напругу із Влада я просто взяла його за руку і переплела пальці з його. Він шумно видихнув і нарешті зміг зібратися і довести зустріч до того завершення, як і планував. 

Приміщення під офіс було нашим, тепер залишились юридичні нюанси, але все вже позаду. Тільки сьогодні я зрозуміла одну важливу річ, наскільки сильно  впливаю на Влада. Він стає залежним від моїх поцілунків, дотиків і взагалі від моєї присутності тільки я не розуміла чому саме. Мені не подобалась його поведінка і такі різкі зміни настрою, але наперекір всьому мене тягнуло до нього. Віра була права, мені потрібно з кимось познайомитись, щоб перестати бути залежною від свого боса. В мене просто давно не було чоловіка – от і все пояснення. 

Я сиділа в себе в кабінеті і розбирала календар свого боса, у нього було не так багато справ: зустріч вранці, нарада в середині дня, зал ввечері. Я подумала про його руки, які були трішки поранені, хіба не можна було сьогодні пропустити зал? Але потім я сказала собі, що мене це не стосується, хай робить так, як вважає за потрібне. Раптом телефон на моєму столі мигнув.

Бродяга: Як справи? Що там твій бос?

Леді: Начебто добре, бос як завжди на своїй хвилі. Як твій день?

Це могло б здатися дивним, але мені подобалось з ним спілкуватися, він не намагався вивідати в мене щось надто особисте. Спілкувався на загальні теми, запитував про мій день. Я чекала, доки він набере своє повідомлення і зрозуміла, що хотіла б побачити того чоловіка, який по той бік телефону пише мені. 

Дане бажання не було викликане якимось сексуальним потягом чи закоханістю, а тільки банальною симпатією до нього, як до приємного співрозмовника.

Бродяга: Уклав одну дуже вигідну угоду, зараз працюю. В цілому досить непогано.

В моїй голові щось промайнуло після цього повідомлення, але я просто подумала про банальний збіг.

Леді: О, то ти бізнесмен?