Глава 11, частина 1

— Чиже, привіт. Чому ти тут? Що сталося?

Я увійшов у квартиру й кинув ключі на полицю в передпокої. Зняв куртку, взуття і втупився на дівчину, яка винувато тупцювала біля мене, зустрівши на порозі.

Це щось новеньке — ось такий запобігливий, навіть шкідливий погляд. Я зацікавлено підняв брову, намагаючись не дивитися на чортову піжаму з мишами. Таку Чиж я ще не бачив.

— Привіт, Сокольський! — Чиж відповіла пошепки, підступаючи ближче. Підняла до мене обличчя і винувато шмигнула носом, приминаючи пальцями біля горла комір. — Е-е, розумієш, тут така справа… — невпевнено почала й раптом затанцювала на носочках. — Ти мене, звісно, приб’єш, Сокольський, коли дізнаєшся, що я накоїла! — несподівано видихнула. — І правильно! Але перш ніж це станеться, хочу, щоб ти знав: я не змогла її прогнати! Ніяк! Я хотіла, чесно-чесно, — тихенько затараторила, махаючи віями. — Але вона раптом розплакалася і сказала, що їй більше нікуди йти. Сьогодні нікуди, — розвела руками, — розумієш? Зовсім!

Я напружився, перебираючи в розумі всіх колишніх подруг. Жодну з них я ніколи не залишав на ніч.

— Зачекай, — зупинив лепет дівчини. — Хто «вона», Чиже? Щось не зрозумію.

— Так Ілонка, звісно! Твоя сестра!

— Моя… хто?! — здивувався. — Та яка вона мені до біса… — але вибухнути обуренням не встиг. Чиж тут же накрила мій рот долонею.

— Тихо! Ти що розкричався, Сокольський? — суворо шикнула. — Зовсім ку-ку? Вона ж почує!

— Тобто, «не змогла прогнати»? Вона тут, чи що? У нас?

— Ну так! — Чиж винувато знизала плечима. — Та я розумію, Артеме, що вчинила дурницю. Кажу ж, приб’єш! Але ти зателефонував — я вже спати зібралася, а тут дзвінок у двері. Віриш, навіть сковорідку в руки взяла — раптом злодії? Або ти вирішив пожартувати.

— Я?

— А може, розсердився, що креветки твої зжерла, і вирішив налякати! — дохідливо пояснила. — А тут вона. Мене побачила й на тобі, здрастуйте-приїхали — нумо ревіти. Я її вже й нагодувала, і чаєм напоїла. До речі, — дівчина раптом осіклася і ковзнула по мені серйозним поглядом, — ти сам-то коли їв? Там на кухні котлети є і картопля. Огірочки мамині. Не м’ясо на багатті, звісно, але Ілонка лопала — будь здоров! Так ось, — повела далі розповідь: — Я її напоїла, кажу: може, тобі таксі викликати? У мене є трохи грошей. А то зараз Артем прийде, розсердиться. Ви ж із ним, мовляв, не дуже ладнаєте. А ми з тобою типу пара, от і наплела їй про фіглі-міглі, як домовлялися. А вона знову в сльози. Не треба, каже, таксі. А то примчиться матуся з дядьком Васею і всім буде тільки гірше. А так Ілонка вранці повернеться додому й розкаже, що в нас тут із тобою справжнє кохання-зітхання. Уявляєш, Сокольський, — здивувалася Чиж, — схоже, у вашої Сусанночки зовсім дах з’їхав! Без кінця повторює доньці, що ти — майбутня знаменитість, і в тебе треба впиватися руками й ногами. Зовсім збожеволіла, еге ж?

Від такого потоку інформації я онімів. Потягнувся було до телефону, зробив крок до кімнати, і, якби не Чиж, яка схопила за руку й потягла в кухню, точно б обматюкав батька з його сукою. Викинув «недозведену» геть.

— Артеме, потерпи до ранку, га? — попросила дівчина. — Будь ласка! Здається, Ілонка не жартує. Шкода людину, коли в неї така розважлива матуся. Вигадала теж… — Метнулася до плити й тарілок, зітхаючи: — А я більше ніколи двері відчиняти не буду. Ніколи! Одні неприємності тобі зі мною!

Я оглянув дівчину зі спини. Зупинив погляд на п’ятій точці. Прокляті миші…

Вигадала, значить. Дивлячись, як Чижик шарудить на кухні, не стримався, посміхнувся зло.

— А раптом це правда, Чиже?

— Що правда? — вона здивовано озирнулася.

— Те, про що твердить Сусанна, — відповів холодно, прямо зустрічаючи зелений погляд. — Раптом я і справді майбутня знаменитість? Хіба не варто впиватися руками? Тут і зараз?

Чижик застигла. Повернулася. Моргнула розгублено. Закусила губи й знову розтулила їх — соковиті й ніжні, без жодної косметики. Знову зімкнула. Відповіла не без надії, розквітаючи на щоках рум’янцем:

— А як же кохання, Артеме?.. Без кохання хіба можна?

POV Чиж

Ох! Ось це я натворила справ проти ночі! Смикнув же мене чорт відчинити двері! Тепер із власної дурості опинилася між молотом і кузнею. І нехай кузні в прямому сенсі слова тут не було, та щойно впустила Ілонку у квартиру — присутність Сусанни відчула з лишком! Ноги ледь не тряслися, коли Сокіл повернувся. Стояв мовчки, піднявши брови, слухаючи мій винуватий лепет…

Добазікалася. Ось і про кохання навіщось брякнула. Смішно й наївно, і, як завжди, зовсім недоречно. Ех, Фанько!

Хлопець подивився похмуро й розвернувся. Попростував до кімнати. Мабуть, прокляв свою недолугу квартирантку на віки вічні. Ех, ну ще б пак — на порожньому місці так підвести!

— Сокольський, ти куди? — боягузливо окликнула. Ой, зараз і зведеній дістанеться!

— Та нічого я їй не зроблю, Чиже! — прочитав думки. — Облаю як слід і видам перепустку з попередженням на вихід!

— Е-е, Артеме…

— Уранці, так і бути, Пижику! — звично гаркнув. — Вранці!

Я все ще відчувала провину перед Соколом, тому ніяк не йшла з кухні, мулячи хлопцю очі, поки він вечеряв. Чекала із чашкою чаю, коли повернувся з душу в одних боксерах і босоніж. Знову сів поруч, рішуче відсунувши до мене щедро запропонований йому шматок шоколадної плитки.

— Сама їж.

— А ти?

— Не хочу.

Звісно, я намагалася не дивитися на хлопця, і все таке. З’їла шоколад, але це важко, скажу вам, «не дивитися». Сокіл був охайним чистуном, красунчиком і пахнув, як ті самі парфумовані сторінки в модних журналах під грифом «Косметика для чоловіків». Про гладкі біцепси й тугі кубики преса — взагалі мовчу. Захотілося навіть пальцем спробувати горбки на «справжність», так вони вабили погляд. Тільки сліпий і не помітить! Загалом-то, складно сидіти поруч із таким хлопцем і не витріщатися. Добре, що він дме собі на чай і не помічає моїх косих поглядів.

Ой, відчуваю, побачить його зараз Ілонка — голопузого й голоногого, і знову розреветься, що не їй дістався.

Щось вона притихла в кімнаті, сидить як миша. Тільки плазма й бурмоче музичними треками. Справді, чи що, Сокольський перепустку на вихід видав? А то він може. Он як хлопчакам в університеті від нього дістається.

Задумавшись, шумно зітхнула. Сокіл підняв очі. Які вони в нього зараз темні — сірої райдужки майже не видно. Гострі, як вуглинки.

— Довірлива ти, Чиже, — сказав м’якше, ніж я могла очікувати. — Тебе навколо пальця обвести — раз плюнути. А якщо моїй «недозведеній» сестрі тут сподобається? Що будемо робити?

Що робити, я не знала, але тут же придумала.

— Не сподобається! Ми її тут, на кухонному диванчику спати вкладемо — до ранку сама втече! Я нижче Ілонки, і то ледве-ледве розмістилася, так намучилася. Ось побачиш, завтра знову ночуватиме у своїй орендованій квартирі на зло Сусанні!

Постелила. Зняла з крісла подушку і плед. Поки ходила в душ плескатися-умиватися-розплітатися, знову виявила дівчину біля Сокола. Точніше, тупцюючу на порозі кімнати.

— Анфісо, я тільки шоу додивлюся і піду!

Довелося відвести гостю на кухню за руку, вимкнути світло, зачинити двері й попрощатися.

— Вибач, Ілоно, у нас з Артемом ніч і інтим, сама розумієш. Тож спокійного тобі міцного сну і все таке…

Фух! Видихнула. Оце вечір! А пам’ятаю, як добре починався…

Коли повернулася — Сокольський уже влігся в ліжко й тепер лежав, ледве прикривши міцні стегна ковдрою, як справжній атлет, не звертаючи уваги на грудневий вечір і прохолоду квартир, втупившись у телевізор і закинувши руки за голову. Він часто засинав набагато пізніше за мене, і я звикла до бурчання техніки над головою. До того, що він поруч і все спокійно.

Просити не довелося — сам зробив звук тихішим. Озирнувшись у бік кухні, прислухалася, зачекала хвилин п’ять, прикрила двері й, зсунувши крісло до стіни, полізла за матрацом. Витягнувши останній на середину кімнати, розгорнула простирадло, збила подушку, дістала із шафи ковдру й тільки-но приготувалася лягти… навіть ногу занесла в солодкому передчутті швидкого сну… Аж раптом увесь наш із Соколом вигаданий маскарад ледь не лопнув мильною бульбашкою!

Двері безшумно відчинилися, скрипнув поріг, і в кімнату вужем прослизнула Ілоночка.

Здрастуйте вам!

— Який кошмар! Це тортури, а не диван! Мені на ньому ніяк не заснути! — примхливо повідомила і, ойкнувши, здивовано втупилася на підлогу.

— Анфісо, а що це ви тут робите? — почекавши незручну паузу, з підозрою запитала, вихопивши поглядом Сокола. — Матрац на підлозі?! Це ще навіщо?

Я вмить побачила картину очима гості — себе із Сокольським на різних спальних місцях, і серце зрадницьки сіпнулося зайцем. Справді — навіщо?

Ви думаєте, я знайшлася, що відповісти? Нічогісінько! Як стояла із занесеною ногою, так і прожувала щось невиразно-похмуре на кшталт:

— Ми-то? Так ми це… того… загалом… хотіли…

Тонкі брови блондинки зметнулися вгору.

— Хотіли?

Господи, та що ж придумати-то! Хоч бери й потилицю чухай! Але Ілоночка воліла здогадатися сама. Розтягнула рот у посмішці, ковзнула хитрим вужем ближче і, міцно стиснувши мої плечі, притиснула до себе. Ого! Ну й сили в «недозведеній» в руках! Сказала з радісним трепетом:

— Це для мене, так? Анфісо, ти вирішила, що мені тут буде набагато зручніше, чи не так? — зойкнула щасливо. — Я на кухні не можу! Ніяк одна не можу! У мене ноги з дивана сповзають і холодильник гуде!

— Е-е…

— Дякую! З вами мені буде набагато краще!

— Ну…

— І кіно! Моє улюблене! Обожнюю «Перевізника» і Стейтема! — Ілонка ледь не застрибала від радості, відступаючи. Розплющила зволожені очі. — І ви з Артемом. Обидва такі добрі й милі — Мусик і Пусик! Дякую, що не вигнали на вулицю!

А? Що?

Дівчина оббігла мене і юрк на матрац, ковдрою накрилася, і голову на подушку — плюх!

Я сковтнула клубок у горлі й залопотіла віями, відчуваючи, як киснуть губи.

Е-е-ей! А як же я?! На мою подушку «плюх», між іншим! І на мій матрац! І байдуже, що насправді вони Сокольського, що тут усе — його, зараз відчувала душею — моє!

Я розгублено, з тугою втупилася на гостю.

— Та ти теж лягай, Анфісо! — Ілонка задоволено захихотіла. — Я з вами кіно подивлюся, а потім засну. Не переживай, я так міцно сплю, що мене гарматою не розбудиш! Хоча ніхто й не пробував, звісно, будити гарматою, але, якби наважився, впевнена, що в нього нічого б не вийшло! — радісно повідомила й завмерла під ковдрою, поглядаючи із цікавістю в наш бік.

Е-ем, лягати?

Я нерішуче переступила з ноги на ногу, заправляючи за вухо пасмо волосся. Перепрошую, куди? Не на кухню ж чимчикувати, на звільнене спальне місце, всупереч легенді? У мене ж тут ніби як пара. Відповідь напрошувалася сама собою, і я зі страхом обернулася до Сокола. Глянула на хлопця… він теж, не відриваючись, дивився на мене.

Ось це влипли! І головне, я сама йому завадила відправити Ілонку на вихід. Сама вмовила Артема залишити дочку майбутньої мачухи до ранку. Як-не-як — рідня. Але я ж не думала, що все так обернеться. І що тепер робити? Он як гостя дивиться, очікуючи побачити возз’єднання люблячої пари на спальному ложі й доповісти матері.

Погляд ковзнув по твердих губах Сокольського, стиснутих у пряму лінію, і спустився нижче. Зупинився на голих грудях. Ні, це неможливо! Але голос шепнув: «А як же угода? Будь добра відпрацювати роль! Між іншим, Ілонка завтра піде, а тобі жити ніде! І потім, ти обіцяла».

Так-то воно так, обіцяла. Але раптом він мене відштовхне? Адже, якщо чесно, за домовленістю — я мала не тільки лягти, а й певною мірою, якщо вже за легендою я кохана дівчина Сокола, виявити до нього знаки уваги.

Одне ліжко. Одна ковдра. Одна подушка. Один симпатичний, але не дуже ввічливий хлопець, за яким божеволіє пів факультету дівчат. А якщо викликати на відвертість тихонь і заучок, то й зовсім увесь факультет. Ех, знали б вони, що я збираюся зробити, порвали б Чижика на шовкові клаптики.

Я вимкнула світло й нерішуче зробила крок уперед. Плазма на пів стіни чудово справлялася з роллю світильника, продовжуючи висвітлювати кімнату й ліжко. Закусивши губи, обернулася до Ілонки — та, як і раніше, щасливо посміхалася. Відвернувшись від дівчини, знову подивилася на Сокола…

Йодована сіль! Міркуй, Фанько, що робити!

Але мізки підказували тільки одне…

Хоч би не прибив після, за всі сюрпризи разом узяті. Бо цього разу, відчуваю, хоч я і бігаю швидко — просто «у-ух!» — усе одно наздожене й заклює.

Кусаючи губи, підступила ближче до краю ліжка. Дивлячись Соколу в очі, повільно опустила на ліжко коліно, торкнулася долонею простирадла і застигла… Сподіваюся, не відштовхне. Дивиться гостро, не моргаючи, ніби не вірить. Але ж, напевно, здогадався?

Здогадався. Сковтнувши грудку здивування, нервово смикнув жовна, стягуючи вбік ковдру. Завів руку за голову, перемістив потилицю, зсуваючи ближче до краю подушку… Невже для мене? Я постаралася не дивитися на «кам’яний» живіт із темною смужкою волосся і боксери, що низько сидять. Не даючи собі більше часу для сумнівів, ковзнула на ліжко, потягнулася до Сокола й невагомо торкнулася губами щільно зімкнутих губ.

— На добраніч, Пусику, — сказала для Ілоночки, ніжно погладивши долонею скроню хлопця, і ще раз чмокнула його в щоку. — Сподіваюся, цієї ночі тобі наснюся саме я.

Побажала і вляглася швиденько поруч із Сокольським, сама від себе в шоку. Щоб не було так нестерпно соромно за скоєне, натягнула ковдру до підборіддя і заплющила очі.

Ой, матінко! Ось це я ошаліла! Сама поцілувала Сокола! Зате обіцянку виконала й дізналася, що він не тільки для очей приємний, а й узагалі… м’який і не колючий. Якби ще плече не впиралося в гарячі груди, а стегно в… не знаю куди, але теж гаряче, я б уявила, що пінгвін і живу на крижині, — так хотілося остудити запалені щоки й серце, яке стукає зайцем. Добре, що гості не видно мій сором.

Десь унизу невдоволено крякнула Ілонка. Кхим. Покашляла в кулачок. Ках-ках. Відгукнулася прохально:

— Любчики, ви не будете проти, якщо я тут під ковдрою роздягнуся? Хоч спідницю зніму! А то щось спекотно.

— Тільки спробуй! — рявкнув Сокіл. — Лежи, щоб я тебе не чув, зрозуміла?!