Глава 12, частина 2

Коли привіз Луку — мати вийшла до воріт і дивилася, як брат неохоче вибирається з машини їй назустріч. Я не чекав — чи підійде вона, чи гукне свого старшого сина? Як завжди, висадив хлопчиська й поїхав, зірвавшись із місця. Але сьогодні не думав про неї, як колись. Не відчував, що залишаюся один. Одразу ж забув, щойно від’їхав від будинку з білим портиком і колонами. Мені вперше було не боляче доторкнутися до її життя.

Додому заїжджати не став. Уже було близько сьомої вечора, ми з Лукою провели залишок дня в ігровому клубі, і хлопці вже чекали в барі та діставали дзвінками — замовивши столик у «Маракані», збираючись разом подивитися чемпіонат із боксу, пограти в більярд, та й узагалі з користю провести час.

Я не знав, чи поїде Чиж додому, чи залишиться в моїй квартирі, чи вийде на роботу до Тимура, але, коли побачив її в барі з великою, повною закусок тацею в руках, трохи розхристану від суботньої метушні, — вирішив, що так навіть на краще.

Так, це на краще — тримати Чижика перед очима в полі мого звичного світу, щоб викинути з голови. Вона має рацію: мені однаково з ким і навіть усе одно де. Я добре пам’ятав, навіщо сюди прийшов і як мав намір закінчити вечір. І в цих планах не було зеленоокої дівчини із запитанням «А як же кохання?», як не було місця дурним пупсам і піжамі з мишами в моєму світі. Тільки друзі, футбол, випивка в міру й секс.

Компанія розмістилася в глибині бару, біля одного з більярдних столів, і навіть у натовпі відвідувачів я легко знайшов Сєву, Льошку й Макса. Останні якраз розігрували партію в «Американку», штовхаючись і звично дуркуючи між собою. І хоч для дівчат час ще не настав, Макс уже не нудьгував, поглядаючи на всі боки.

— Оба-на! Намалювалася пташка! Гайда до нас, Соколе! Сюди! — гукнув мене, пропустивши момент, коли Лис вдарив києм кулю і та, перейшовши центральну лінію столу, торкнулася протилежного короткого борту і м’яко скотилася в лузу.

— Є! Другий за мною! — радісно повідомив.

Я підійшов до друзів і потиснув простягнуту Мартиновим руку.

— Привіт, Соколе. Пізно ти.

— Яка за рахунком партія?

— Уже шосту розігруємо. — Сєва кивнув у бік хлопців. — Відчуваєш, хто сьогодні знову платитиме за випивку? — запитав, запускаючи п’ятірню у волосся, відкидаючи із чола довгий чубок. — Що сказати, не щастить Титову, — усміхнувся. — Полірувати кий, це тобі не баб клеїти. Тут вправність потрібна.

— Точно! — з готовністю відгукнувся Лис і засміявся, опускаючи кий на кисть лівої руки, приміряючись для нового удару. Недовго думаючи, я підійшов ближче й ляснув друга по плечу. — Артеме, твою матір! — почув обурене у відповідь. — Якого…

Але ми обидва знали, «якого» і чому я не міг змовчати.

— Лисе, ну ти жук! Кінчай топити Макса, я бачив, там був відіграш.

Якщо в Лиса й була совість, то вона мертвецьки спала. Утім, як завжди.

Кім зробив невинне обличчя, блиснув чорними очима й почухав потилицю.

— Справді?

— Точно. Сєва — свідок. Тож дай людині нормально відігратися, якщо не хочеш сам отримати по кулях.

— А нехай не витріщається на всі боки! Якого біса!

Але цю партію Макс однаково програв, і ми з Мальвіном стали до столу. Розбили піраміду й розіграли «Американку» внічию. Слідом ще одну.

— Хлопці, ви що, змовилися, чи що? — обурився Льошка, крутячи в пальцях порожній келих. — У мене зараз вилиці зведе від нудьги! Давай уже на переможця, мати твою! Я що сюди, позіхати прийшов? Хто далі платить?

Я опустив ліву руку на сукно, підняв лікоть і нахилився над києм, піднімаючи підборіддя… Прицілився… Платити я не звик, програвати — тим паче. А вже Мальвіну… Коли справа стосувалася азартних ігор або дівчат, Сєві ніколи не вдавалося мене обійти.

Посмішка сама ковзнула на обличчя — я передчував партію на перемогу й халявне пиво… але одразу ж сповзла, коли перед очима, в іншому кінці бару, промайнула струнка фігурка Чижика. Погляд знайшов дівчину з довгим волоссям, зав’язаним у хвіст, що зупинилася з бланком замовлення біля столика з незнайомими хлопцями, і зачепився за пальці одного з них, які опустилися на білу сорочку і стиснули плече…

— Чорт! — Кий мазнув по сукну, даремно відігнавши кулю, а я випростався, відчуваючи, як натягується спина.

Чиж ввічливо зняла із себе чужу руку і відступила, продовжуючи приймати замовлення. Білявий незнайомець мотнув товстою шиєю і зі сміхом відвернувся до друзів.

— Сєво, щоб я здох! — відгукнувся Льошка десь поруч. — Ти бачив, як красиво Сокіл промазав? Давай, друже, зроби Тьомича, і, присягаюся, я сам витрушу з нього бабки!.. Гей, Мальвіне, ти на кого там витріщаєшся?

Мартинов, здається, теж відвернувся і не побачив мого промаху. Піднявши на друга очі, я із затримкою передав йому кий, поглядаючи за плече.

— Дівчата в бар зайшли, — Сєва мотнув головою в бік входу. — Симпатичні. З однією з них я начебто був раніше, але точно не пам’ятаю. Макс, ти їх не знаєш? Не хотілося б зараз зайвих сцен…

Він поклав кий на пальці, нахилився над столом і примірявся до удару… Куля зі стуком врізалася в бортик, пройшовши повз лузу.

— Чорт! — своєю чергою вилаявся Мальвін, відкидаючи дерев’яну жердину на стіл. — Сьогодні не наш день, Соколе, — засміявся, дивлячись на мене. — Пропоную нічию! Разом і виставимося! Ти як?

Я потиснув простягнуту руку.

— Йде.

— Йде?! Та що це з вами, хлопці? — здивувався Макс. — Соколе, я тебе не впізнаю — коли це ти погоджувався на мирову? Ну дівчатка, ну знайомі… Сєво, ***дь?! Б’ють — біжи, дають — бери! Яке, нахрін, раніше? Не пам’ятаю, щоб ти через дівчат парився! А щодо подруг — не знаємо ми, знають нас, ясно? Головне, що це обіцяє всім ненудний вечір, на решту плювати! Які сцени? Я сам тут Отелло у два акти зіграю, якщо треба! Тільки покажи, кого душити?

— Гаразд, Максе, не заводься, — Льошка обійняв друга за плечі і потягнув до нашого столика, який ми зазвичай займали. Обернувся, показуючи великим пальцем у бік бару. — Ми з тобою однаково у виграші! А ці лузери нехай ставлять випивку й що-небудь закусити. Не знаю, як ти, а я жерти хочу!

— Згоден!

Біля освітленого бару сиділо вже багато народу, приміщення «Маракани» поступово заповнювалося завсідниками, і Чиж теж крутилася біля чорнявого бармена — кремезного хлопця з татуйованою рукою, підхоплюючи келихи й розносячи їх до столиків. Я все не міг відпустити її поглядом. Щось у цьому зчепленні подій мені безумовно не подобалося. Але ось що…

Я простежив за тим, як дівчина підійшла до компанії білявого й зупинилася, залишаючи замовлення.

— Добре, я зараз… — зібрався було попрямувати до бару, але Мартинов уже випередив мене, зупинивши за лікоть і ляснувши по спині.

— Я сам принесу всім випити, Артеме. Ти краще он ту офіціантку злови, — кивнув у бік грудастої брюнетки в короткій спідниці, що пробігала повз, — нехай нарешті обслужить нашу парочку щасливчиків. Тобі що взяти?

— Горілку з тоніком.

— Пиво?

— Сьогодні ні. Не люблю, ти знаєш.

— Як скажеш. Тоді хлопцям по одному і трохи пізніше повторити?

— Згоден.

Кафе-бар «Маракана» був відомий у місті, як місце збору вболівальників. Не тільки футбольних фанатів, а й узагалі любителів чоловічих видів спорту. Сьогодні тут усі чекали на бокс, і я не був винятком, хоча через тренування бував у барі не так часто, як друзі. Але знав про нього давно і він мені подобався — атмосферою і гарною компанією, тим, що я завжди міг отримати тут усе, що хотів. Подобався. Досі. Сьогодні я, незрозуміло чому, відчував у собі роздратування.

— Соколе, привіт!

— Артеме, привіт!

Погляд знайшов знайомих хлопців, і рука піднялася в короткому вітанні. Я давно звик до того, що поруч завжди був той, хто мене знає.

— Привіт.

Усі столики в залі були зайняті, й офіціантку вдалося зловити не одразу. Запропонувавши меню і записавши замовлення, брюнетка втекла, залишивши Макса з тугою дивитися їй услід, а Льошку присвиснути.

— Ось це буфера! Хлопці, ви бачили, як вона красиво ґудзик розстебнула? Даєш порно-розмір у громадське харчування! Гаряча штучка!

— Для чайових старається. Я думаю, тут підсобки спекотні, ось і упріла бідна. Але я б із такою теж дещо спробував, — Макс засміявся і штовхнув мене плечем. — Соколе, чого мовчиш?

Сказати було нічого. Офіціантка залишилася непоміченою мною, як і її буфера. Зараз я спостерігав, як Мартинов пройшов уздовж бару, повз людей, що сиділи за стійкою, і зупинився за спиною Чижа. Нахилившись до дівчини, щось сказав, змусивши її обернутися, — напевно, запитав про випивку. Офіціантів у залі бракувало, і вигляд у Чижика був помітно скуйовджений і втомлений. Кивнувши, вона зібралася йти, але Сєва зупинив її за руку, спіймавши зап’ястя.

Я ковтнув тугу слину, раптово розуміючи, що в приміщенні стало душно.

Макс, простеживши за моїм поглядом, насупився.

— Ось і я про те саме, Тьомич. Щось Сєва не поспішає повертатися до друзів із бухлом. Мені здається, чи він клеїть цю дитину, випробовуючи наше терпіння? Дивись, як вуха нагострив. З яких це пір його цікавлять хатні дівчатка, а? — здивовано зауважив.

Я дивився, як Чиж зайшла за стійку до бармена, зняла з тримача келихи й стала наповнювати їх випивкою. Впоравшись, виставила перед Мартиновим у ряд. Змішала для мене коктейль і поставила тут же…

— А тобі-то що, Титов? — єхидно відгукнувся Льошка. — Заздриш, що не твій іржавий цвях обкатають? Так Сєва в нас майстер по частині справити враження, не те що ти. Їздить по вухах — не підкопаєшся.

— Ти за своє господарство дбай, Кім. Зате я чесний. Не розповідаю кожній другій після того, як трахнув, що в мене вдома є дівчина і як я за нею сумую. Але ця дівчинка начебто не промах. Бачив її в університеті з твоєю сестрою. Думаєш, поведеться?

Я і далі спостерігав за Чижиком. Келихи стояли, але Сєва не поспішав іти.

— Точно, Анфіса Чижик. Нормальна дівчина, не з тих, хто на один раз. Не пам’ятаю, щоби помічав її з кимось. — Льошка відпустив смішок. — Знаючи від Ульки, як вона ставиться до таких, як я і Мартинов, — не думаю. Але Сєва в нас хлопець здібний, свого не втратить. Утім, я його щодо сестри та її подруги чесно попередив, щоб губу не розкочував. Сказав, що втручуся.

— Краще б твоя Улька за мною сохла, — зітхнув Макс. — Дивись, я б виправився.

— Краще б ти заткнувся, Титов, і не напружувався. Вона тебе ще зі школи терпіти не може, здається, говорив.

— Багато ти, Лисе, розумієш. Дівчата непередбачувані, як моє життя: сьогодні терпіти не може, а завтра — кохає до безтями. Усе змінюється, старший брате, і тобі одного разу доведеться змиритися. Факт.

— Одного разу — можливо. Але якщо це будеш ти — я тебе каструю! Без образ! Сокіл свідок.

Я навіть не глянув на друзів і не вступив у перепалку. До таких сутичок усі давно звикли.

— Отже, Сєва там на бабки тиснеться? — висловив Макс здогадку. — Думаєш, за знижку торгується?

— Упевнений. Ти б теж жався, якби зараз виставлявся. Тож жодних хатніх дівчаток у нічних барах, тільки випивка й бокс. А там як карти ляжуть. До речі, що до ваших спільних знайомих? Кого він там побачив біля входу?

Чиж відвернулася і вийшла з-за стійки, залишивши Мартинова стояти з дівчатами, які підійшли до нього. Хтось із залу гукнув дівчину, і вона зі спантеличеним виглядом пройшла повз. Лише на секунду, здається, збилася з кроку, помітивши мене.

— Ось і все, — протягнув Льошка, спостерігаючи за другом. — Три пива й один «Лонг-Айленд». Ну і якого біса він там стирчить? Сєво, мати твою, рухай сюди! — гукнув приятеля, махнувши рукою. Обернувся до Чижика, яка поверталася. — Анфісо, привіт!

— Привіт, Льошо…

На мене не глянула, ніби ми не знайомі. Але не тільки я проводжав її поглядом.

— А все ж дівчинка гарна, — хмикнув Макс, відкинувши плечі на високу спинку стільця, — усе на місці й дупа нічого. Я б до такої разок притиснувся.

Сам не помітив, як зловив його за комір і смикнув до себе. У Титова від подиву злетіли брови.

— Сокіл? Ти перепив?! Чи недопив?! А може, не спустив? Якого…

Я завмер, а він ривком скинув із себе мої пальці.

— …чорта, друже?

Ми зустрілися поглядами. Якби я знав. Відповіді не було, але кулак уперто не хотів розтискатися.

— Соколе, досить, — по-своєму розцінив мій порив Льошка, підхопившись зі стільця і вставши між нами. — Так, це та дівчина — Фанька! Але я ж тобі вже пояснив — із твоєю квартирою випадково вийшло! Вибач! Клянуся, Макс не в курсі!

— Лисе, я про щось не знаю? — тут же відгукнувся Титов. І такого я його теж знав, уже без відтінку гумору в голосі.

— Так. Потім поясню.

— Горілка з тоніком, — а це вже сказав я, змусивши себе опустити руку, але дивлячись на друзів упритул. Мені вистачило секунди, щоб тіло дзвеніло, і зараз я намагався приборкати гнів, що спалахнув у мені.

— Що? — перепитав Лис.

— Три пива й горілка з тоніком. Сєво! — крикнув назустріч Мартинову, який озирнувся. — Рухай поршнями! І цих двох подруг, що з тобою, давай сюди! Чорт! — розлютився, розвертаючись до залу спиною. — Чорт!