Глава 3, частина 1

— Чому… чому ти завжди вибираєш не ті слова, Марджанов? — глухо й спересердя видихаю. — Звісно, ні! Я маю…

Його обличчя кривиться. Я розумію це за зміненим тоном.

— … Придурка, який залишив тебе голодною! Я все чув із кімнати Ромки. Цей твій Рибалко — ідіот! І ти його зовсім не знаєш!

Я аж застигаю, напружившись у спині. Ці двоє вчорашніх хлопчаків — мій брат і його найкращий друг, багато собі дозволяють! Відчинивши шафку з аптечкою, і далі шукаю ліки.

— А ви з Ромкою чим кращі? — холодно відповідаю. — Я страшенно втомилася сьогодні й не закінчила роботу. Я ще не знаю, коли ляжу спати, але мушу готувати, щоб елементарно поїсти, бо ви обидва залишили холодильник порожнім, і не подумали, що не самі.

— То, може, тобі допомогти, Алісо? Я можу.

Я знаходжу баночку пантенолу й збовтую її, повертаючись до хлопця. Він прибрав рушник, кинувши його до футболки на стілець. Підійшовши до нього ближче, я втикаюся поглядом у голий, пружний живіт, на якому занадто низько сидять чорні джинси.

Тканина біля пояса намокла, а шкіра почервоніла ще більше. Добре б було Руслана покласти, щоб обробити живіт лежачи. Але на таке я ніколи не наважуся, знаючи, що він мовчати не буде, і моє серце битиметься надто швидко від його відвертих жартів.

Я взагалі не уявляю, як мені його торкатися.

Напевно, сумніви позначаються на моєму обличчі, бо, коли я пробую, чи працює балончик, і підіймаю очі на хлопця, він заперечливо смикає підборіддям, немов здогадавшись про мої думки.

— О, ні, Сніг! Я не вмію, — спантеличено попереджає. — Ця біла погань точно впаде мені на штани, і мати буде в шоку від моєї розбещеності. Вона й так про мене не найкращої думки, тож «це» я в руки не візьму!

— А хоч хто-небудь думає про тебе добре, Марджанов?

Він піднімає брову, ніби замислюється. Але йому настільки байдуже, що я можу передбачити відповідь.

— Та мені пофіг.

— Гаразд, — здаюся. Не залишати ж його без допомоги, якщо вже в мені причина цього опіку. — Я допоможу, тільки стій спокійно.