Глава 4

– От саме! – виставляє Ембер палець. – Тобі й іншим шкода Шона, бо всі знають: Палмер далеко не паїнька. І, як на мене, це тільки привернуло б до статті інтерес. І потім, Ешлі, от скажи чесно: хіба повернення складного підлітка в лоно громадського життя саме по собі не позитивна подія? Це ж перемога суспільства над вузьколобою системою правил! Новий шанс для людини, розумієш?.. І за це я поважаю тренера Герлі!

Я це дуже добре розумію, тому пирхаю й невесело всміхаюся, дивлячись перед собою.

– Розкажи це Моран.

– О-ох, – важке зітхання дівчини все пояснює. –  Стара, противна карга! – Ембер висовує набік язика, витріщає очі й, виставивши перед собою тремтячі руки, зображає дохлого зомбі. – Ось побачиш, вона ще наших дітей виховуватиме згідно з цензурою, поки ми з тобою отакі думатимемо, як дістатися до її худої шиї!

Це несподівано смішно, і ми сміємося, хоч і з сумом. Але настрій у подруги ліричний, і вона, віддихавшись, поправляє на плечі косички.

– Еш, ти не пам’ятаєш, із ким Метью зустрічався торік? Я хочу згадати про це в новій статті – ненав’язливо, ти ж знаєш, як я це вмію. Шкільна публіка любить подробиці особистого життя, а я ніяк не можу пригадати. З Кейт, із Тамарою чи з Джоанною Пікерт?

Я замислююся. Не те щоб я стежила за Палмером, але він помітний хлопець, такі в будь-якій школі на виду. До того ж мені частіше, ніж іншим, доводилося його бачити під час тренувань і матчів, коли Шон запрошував мене на стадіон.

– Здається, з усіма й ні з ким серйозно. Я не пригадую в нього жодної постійної подружки. Може, вони просто друзі? У всякому разі, у домі Патриції я його ніколи не бачила. А на вечірках у Кейт я не буваю, ти ж знаєш.

– Друзі? Ха! – закочує Ембер очі. – Та він напевно з кожною з них переспав і кинув! – упевнено киває. – Ще буде він із батьками знайомитися! Такі хлопці міняють дівчат, як рукавички, і плювати їм на пристойність! Я вже мовчу про те, що в пристойний дім такому, як Палмер, узагалі-то дорога закрита. Особисто я б його зі своєю донькою наодинці в спальні не залишила!

– Ембер! – я здивовано пирхаю, повертаючи голову до подруги. – Не перебільшуй! Мені здається, цього літа ти прочитала надто багато романів про поганих хлопців!

– Так, із донькою, може, й не залишила б, – продовжує мрійливо розмірковувати подруга. – А от сама б точно залишилася! Ще б і табличку на двері повісила «Не турбувати! Майте совість!»

Коуч раптом голосно пирскає сміхом, але я встигаю штовхнути її в бік.

– Ой, та годі, Еш! – Ембер задоволено сяє ямочками на вгодованих щічках і не думає червоніти. – Нам уже є вісімнадцять, і ми можемо про це говорити. А Палмеру – дев’ятнадцять, я в Девіс розвідала. Ну не вірю я, що він цнотливо непорочний. Та ще з такими братами. У нього ж у погляді написано – грішний і непостійний! Думаєш, дівчата цього не розуміють, коли зв’язуються з такими хлопцями, як він?

– Мабуть, ти маєш рацію, – я легко погоджуюся. У таке повірити й справді складно.

– Заборонене й порочне завжди солодке, так було й буде до кінця віків – це факт! – резюмує Ембер. – Тут від нас мало що залежить. А ще боляче, але хто ж про це думає? Людей приваблюють зовсім інші нюанси стосунків. І саме вони – ці нюанси – мене й цікавлять!

Коуч багато чого цікавить, і обов’язково в подробицях. Колись вона стане першокласною журналісткою – прискіпливою й серйозною, а поки що на варті її «грандіозних ідей» стоїмо ми із Закарі. І не завжди успішно.

– Постривай, – я сповільнюю крок і підозріло хмурю брови, повертаючись до дівчини. – Ембі, ти щось задумала? – раптом здогадуюся. – Я тебе знаю сто років. Давай, зізнавайся, які шестерні крутяться в твоїй голові?

– Ну…

Доводиться зупинитися й узяти подругу за руку.

– Ембер? – я наполегливо питаю, поки її ідея ще не набула статусу нав’язливої.

– Нічого, Ешлі.

Але я не відпускаю, запитально піднімаю брови, і Коуч здається.

– Ну добре. Добре! Я поки не задумала, а всього лише подумала – є різниця! – у блакитних очах спалахує азарт. – Мені здається, я знаю, кому під силу скинути Шона Рентона з його п’єдесталу, і дуже скоро! Тим паче ще питання, чи став би він капітаном «Беркутів», якби не бійка з Палмером.

– Ні, Ембер.

– Так! Думаєш, мені приємно бачити, як цей придурок поводиться? Наче Ешлі Вілсон не існує! Не тільки ти, ми всі – Тріша й Зак, усі вважали Шона своїм другом. Він міг сказати всім, що ви розійшлися друзями, тоді не було б цих смішків. Але натомість він зазнався й удав, що йому на тебе начхати! Так, Еш! Це більше не той Шон, якого ми знали і який стирчав у нас у газеті до посиніння. Ти точно не заслужила бути посміховиськом для Кейт! Скільки можна її терпіти?

Ембер договорила й тепер засмучено видихає, ставши напрочуд серйозною, а я не знаю, що сказати.

Ні, слова, звісно, є, але говорити їх не хочеться. Та й що тут скажеш?

– Ембі, не можна змусити людину бути з кимось проти її волі, я в це не вірю. Навіть якщо Кейт і навмисно втрутилася в наші з Рентоном стосунки, вона йому подобається, розумієш? Ми щойно всі були в одному класі, і це видно. А я – більше ні, от і все. Нічого, переживу, у нашій школі вистачає й інших новин, щоб довго про мене пам’ятати. А почуття не піддаються логіці. Вони або є, або їх немає. Тож не треба мститися Шону й шукати справедливість там, де її немає. Я в порядку, правда.

– Усе одно він не беркут, а дятел! Навіть не привітався зі мною. Пройшов, ніби я порожнє місце!

– Я впевнена, Ембі, ти це легко переживеш. Знайшла про кого думати! Тим паче тепер, – я всміхаюся й знову беру подругу за руку, змушуючи її рушити з місця, – коли до школи повернувся Палмер і нам належить узяти інтерв’ю в Герлі!

Гарний настрій повертається до Ембер, і вона вже сама поспішає до кабінету латини, виявивши, що до дзвінка лишилася всього хвилина.

– Та запросто! – обіцяє, випускаючи короткий смішок: – А щодо новин, це ти в яблучко сказала. Уявляю, що сьогодні творитиметься в їдальні під час ланчу, коли там з’явиться поганець Метью. Хочу я на це подивитися!