Глава 6

Секція кросу. Одна з численних секцій у школі «Еллісон», і на бігових доріжках уже розминаються хлопці й дівчата, привертаючи увагу новачків, які хочуть визначитися з вибором спортивного гуртка.

Тут цікаво, тренуються привітні люди, і я рада, що можу зафіксувати на фото найкращу подругу в її найкращій формі на старті підготовки до осінніх змагань.

– Гей, Дженкінс! Ти чудова, мала! Скажи: «чі-і-із»!

Пробігаючи повз у коротких шортах і майці, Тріша всміхається й махає мені рукою.

Ембер ставить кілька запитань тренерці секції, міс Гонсалес, після чого я роблю загальний знімок команди для історії, і ми можемо йти далі.

Настільний теніс не такий популярний серед старшокласників, як легкоатлетичний крос, і зараз із шести тенісних столів у спеціальній зоні зайнятий лише один. За ним зібралися всього четверо учнів – дві дівчини й два хлопці, і ми з Коуч дозволяємо Фібі поважно поцікавитися в них, що вони про це думають.

– Та нічого не думаємо! – відповідає товстий хлопець у величезному світшоті, якому одна з дівчат – симпатична китаянка – показує, як правильно тримати ракетку. – Мені взагалі пофіг, якщо чесно. Я планую просто класно провести час, а Джен обіцяє мене всього навчити!

– Але хіба тобі не хочеться розділити з кимось дух суперництва? – розгублено питає Фібі, намагаючись одночасно впоратися з хвилюванням і не випустити з тремтячої руки блокнот. – Знайти однодумців і згуртувати міцну команду. Хіба ти не хочеш узяти участь у змаганнях і прославити секцію?

– Ха! Навіщо? Щоб програти?! Ні, я не дурень, мала. По славу це точно не до мене!

Збита з пантелику Фібі беззвучно розкриває рота, і ми з Ембер тягнемо її за собою далі, пообіцявши, що повернемося до тенісу пізніше.

Із шаховим клубом усе проходить легко. Тут із десяток учнів, і я знову обходжуся парою знімків, тоді як Ембер наговорює на диктофон кілька речень для замітки, і можна йти далі.

– Ну що, Ешлі, ти готова? – зі співчуттям звертається до мене подруга, коли ми повертаємося до стадіону й прямуємо стежкою до тієї його частини, де триває тренування команди з лакросу і видно, як хлопці перетинають частину поля короткими перебіжками. – Зараз ми підійдемо до тренера, і просто забудь про Рентона! Карга Моран нас з’їсть, якщо ми нічого не напишемо про новий сезон «Беркутів»! Вони загальні улюбленці, сама розумієш, чого від нас чекають.

– Я в порядку, Ембі, не переймайся, – поспішаю заспокоїти Коуч, і мені навіть вдається усміхнутися з іронією. – Мені зараз точно буде не до колишнього хлопця й наших минулих стосунків. Думаю, Шон і сам не жадає зі мною говорити, інакше це вже сталося б. А мені й поготів не потрібні його пояснення, коли й без слів усе ясно.

– Знаєш, якщо він і зараз удасть, що ви не знайомі, це буде навіть близько не смішно, – хмуриться дівчина. – Тут усі бачили вас разом і знають, що ви зустрічалися. Я все одно вважаю, що так поводяться тільки останні козли! Не розумію, як Рентон міг здаватися мені нормальним хлопцем? Він же пів року хотів із тобою зустрічатися. Просив мене вас познайомити, пам’ятаєш? Навіщо? Щоб потім кинути заради пустої Кейт?.. Ідіот! Ось і вір після цього хлопцям!

Вірити я теж більше нікому не збираюся, і засмучуватися не хочу. Цей день колись закінчиться, школа закінчиться, і всі сьогоднішні переживання разом із насмішками здадуться мені подією, не вартою навіть мізинця моєї пам’яті.

– Ембер, я знаю, навіщо ми тут і чого від нас чекають, не хвилюйся за мене. Просто візьми інтерв’ю, а я зроблю знімки. Нічого незвичайного, не вперше! Цього літа я не сиділа склавши руки й пройшла курс новітньої техніки фотографії. Обіцяю, Бейкер буде нами задоволений!

Фібі, так і не випустивши з рук блокнот, увесь цей час іде позаду нас, розгублено заправляючи за вуха короткі кучерики русявого волосся, але, почувши прізвище свого нового боса, повертає носа за вітром і наздоганяє нас.

– Дівчата, а ви не знаєте, Бейкер із кимось зустрічається? У нього є дівчина?

Не тільки в мене думки зайняті іншим, а й в Ембер. І запитання змушує нас із подругою перезирнутися й з цікавістю подивитися на нову стажерку.

– А що? Він тобі сподобався? – питаю я, хоча дивуватися тут нічому – Закарі привабливий хлопець.

– Ну, не знаю, – і не думає ніяковіти Фібі, знизуючи плечима. – Я поки ще не зрозуміла, але він симпатичний і схожий на актора Рікі Кіма. Високий і фігура гарна. То в нього є хтось? – повторює вона, з цікавістю поглядаючи на нас. – Тільки, будь ласка, не кажіть, що він гей!

– Ні, він не гей! – хмикаю я і тільки збираюся відповісти їй, що дівчини в Закарі начебто немає, як Ембер несподівано заявляє:

– Я!

Вона незворушно крокує асфальтовою доріжкою, помахуючи біло-рожевими косичками, і лише побачивши наші здивовані обличчя – моє, що набуло спантеличеного виразу «Що відбувається?», і засмучене Фібі «Я так і знала!» – починає реготати.

Штовхнувши десятикласницю плечем, підморгує їй і договорює:

– Я могла б нею бути, якби Заку подобалися повні дівчата! Але, на жаль, у нього зовсім немає смаку! Або він добре його ховає!

О боже! Мені лишається тільки всміхнутися.

Неможлива Коуч. Але саме за характер я її й люблю.

Їй удається збити Фібі з пантелику, а мені – підняти настрій, і до тренера Герлі ми підходимо без зайвої нервовості, готові робити свою роботу.