Розділ 1

– Ігнатку! Синочку! Гей! А ми з татом тут! Уже зачекалися!

Дорогий «опель» зупинився неподалік від шкільної брами, і щойно хлопчисько з’явився на широкій алеї, батьки радісно його гукнули.

– Ну, як минув день? – мама впіймала Ігната за плечі й дзвінко цмокнула в пухку щоку. Поправила хлопчиськові шапку й каптур. Батько ласкаво поплескав сина по спині. – Познайомився з дітьми? Оцінки отримав? Ну давай, сонечко, розповідай! Нам із татом кортить усе дізнатися! До речі, як щодо того, щоб відсвяткувати закінчення другого навчального дня походом у «Шоколадницю»? Особисто я страшенно зголодніла!

Це було так звично — тато й мама, завжди люблячі, завжди уважні, завжди поруч. Але сьогодні Ігнат раптом відчув себе дорослим і вже не вперше за день зніяковів. Озирнувся через плече в бік брами, бажаючи розгледіти своїх однокласників, які поспішали додому.

Повз пройшла Сашка, у тоненькій курточці й легкій хлопчачій шапці, і навіть не подивилася в його бік. Зовсім як тоді, коли зібрала рюкзак і вийшла з кабінету іноземної мови. Так і не відповівши Ігнатові на запитання: «Можна я на англійській сидітиму з тобою?»

Він раптом залишив батьків і наздогнав її.

– Алю! Алю! – гукнув, але дівчинка не відразу озирнулася. Наче не зрозуміла, що він звертається до неї. Довелося оббігти її й стати на шляху. – Алю, поїхали з нами! Нам же в один бік! Мій тато нас підвезе. А ще ми їдемо в «Шоколадницю», і я тебе запрошую. Мої батьки не будуть проти! Поїхали? Я вас познайомлю.

Але Сашка, як завжди, нічого не сказала. Просто відвернулася й іще швидше закрокувала алеєю, змішуючись у натовпі з іншими школярами. Ігнат ні з чим повернувся до батьків і, на їхній жаль, відмовився їхати в кафе. Заліз у машину й мовчав усю дорогу додому, не помітивши, як стурбовано перезирнулися між собою тато й мама.

– Мамо, не приїжджайте більше по мене до школи, добре? – попросив, коли «опель» зупинився біля їхнього будинку й двигун затих. – Я хочу сам повертатися додому, як інші.

– Синочку, але нам зовсім не важко, – здивувалася мама. – До того ж у тата вихідний. Та й що за дурниці, Ігнате? – жінка всміхнулася. – Багатьох дітей після уроків забирають батьки, і нічого. І потім, ти ще недостатньо добре знаєш місто. Ми хвилюємося.

– Я вже не маленький. Будь ласка, мамо! – попросив хлопчисько. – Я нізащо не заблукаю! Тут же недалеко!

– Ну, це ще як сказати, – вагомо докинув тато. Раптом серйозно запитав: – Синочку, у тебе в новій школі точно все гаразд? Нас запевнили, що школа чудова, але якщо намічаються проблеми, ми без зайвих питань переведемо тебе в іншу, тільки скажи.

– Ні, мамо, тату! Усе добре!

Десь там дорогою додому йшла Сашка, і він ризикнув попросити, вистрибнувши з машини.

– Мамо, а можна я трохи погуляю у дворі? Просто зараз. Я недовго!

– Синочку, – жінка вибралася слідом і подивилася на хлопчиська з м’яким докором. Забрала з його рук рюкзак, щоб передати чоловікові. – Ось так? У новій шкільній формі?

– Так! Я обережно!

– Ігнате, не вигадуй.

– Ну, ма-ам!

Сашка не записала домашнє завдання з англійської, і він уже вигадав причину, з якої зупинить дівчинку й заговорить. Щоправда, треба було ще повернути рюкзак. Але навіть якщо тато занесе підручники в дім, завжди можна запросити сусідку зайти в гості й показати нову кімнату — велику та світлу. Мабуть, найкращу спальню в їхній чотирикімнатній квартирі. І потім… він ще ніколи не дружив із дівчинкою.

– Ігнате, я тебе не впізнаю, – спантеличено насупилася мама. – Надворі сльота, а ти чудово знаєш, що тобі треба берегти горло.

– Але…

– Жодних «але»! Синочку, – уже м’якше сказала жінка, ведучи хлопчиська до під’їзду, – до нас бабуся приїхала, зараз напевно пече твої улюблені пироги й не дочекається онука. Та й перевдягнутися не завадить, і відпочити. Ну який двір? За дві години заняття в музичній школі. Скоро вихідні, ще погуляєш.

Сині очі зі смутком глянули на дорогу.

– Добре, мамо.