Розділ 2

Блимнув червоний сигнал світлофора, і загорівся зелений. Сашка перебігла пішохідну розмітку й пішла тротуаром, подумки повторюючи правила утворення англійських прислівників, відтворюючи в пам’яті картинку з підручника. Нічого складного, звичайна тема, звичайний урок. Треба тільки уважно слухати вчителя й запам’ятовувати, вона давно до цього звикла. І не відволікатися, ні за що ні на кого не відволікатися. Сашка тому й не любила ні з ким сидіти, щоб не заважали зосередитися. І сьогодні напевно все б запам’ятала, якби не її новий сусід — Ігнат Савін.

Яке дивне ім’я — Ігнат. Дівчинка подумки покрутила його на язиці. Як у богатиря з казки або коваля. От тільки усмішка в хлопчиська виявилася м’яка й більше пасувала б якомусь казковому цирульнику чи синові мірошника. Вона раптом подумала, що якби не пухкі щоки новенького, що ховали ямочки, Ніка Маршавіна напевно не фиркала б і не скаржилася подружкам на сусіда по парті, який зовсім її не помічав — ні задертого носа, ні модних кучериків у високому хвості, ні зверхніх насмішок. Коли новенький не слухав учителів і не писав, він несміливо поглядав на Сашку.

От же дивак, вирішила дівчинка. Знайшов, на кого дивитися. І все-таки було так дивно розуміти, що з усього класу лише він один злякався за неї, коли вона залізла на стару теплицю.

А втім, звідки йому знати, що для неї це не вперше?

Сашка зітхнула й збігла бетонними сходинками невисокого ґанку. Штовхнула двері, заходячи до районної бібліотеки. У неї не було дорогого підручника з англійської — спеціальний поглиблений шкільний курс, не було домашнього словника й додаткового задачника з алгебри, як і в батька не було грошей і бажання їх купити. Але бібліотека з читальним залом почасти допомагала розв’язати проблему, і дівчинка часто сюди зазирала. От і сьогодні поквапилася додому тільки за півтори години.

Сміх батька Сашка почула ще за дверима їхньої двокімнатної квартири й зупинилася на порозі, здогадавшись, що в домі гості. Килимок у передпокої був зім’ятий, біля стіни лежали недбало скинуті жіночі чоботи, а на вішалці висіла чужа поношена кроляча шубка. Ясно. Сьогодні зі зміни батько повернувся не сам.

Дівчинка причинила вхідні двері й роздяглася.

Дмитро Шевцов, величезний, як ведмідь, і такий самий сильний у свої тридцять шість років, показався з кухні. Захитався, впершись долонею в стіну.

– О! А ось і моя Сашка прийшла, – кинув за спину, звертаючись до невідомої гості. – Зі школи повернулася. Привіт, дочко! – п’яно проричав.

– Привіт, тату.

– Чого так пізно? – спитав, гикнувши, і в низькому голосі позначилися невдоволені нотки. Утім, як завжди. Сашці давно слід було до них звикнути, от тільки ніяк не виходило.

– Я заходила до бібліотеки.

– Куди? – захитався чоловік, роблячи крок уперед. – Голосніше! Рапортуй мені, а не жуй соплі! Ну! Я тобі, твою мать, старший сержант, а не зелений пацан!

У домі була жінка, і Шевцов знову забув, що його давно комісували з армії і сьогодні він простий вантажник.

Сашка повернулася й подивилася на батька. Підвищила голос, як той просив.

– Я зайшла до бібліотеки, тату. Мені треба було підготуватися до уроків.

Сильні руки підхопили худенькі плечі й легко підняли дівчинку над підлогою. Чоловік масно цьомкнув доньку в лоб і поставив на ноги. Грубувато підштовхнув у спину в бік кухні.

– Ось! Так би відразу й сказала. А то пищить мені, як дохлий комар, що три дні не жер. Ксюхо, чула, де була моя донька? У бібліотеці! Вчися, як треба дітей виховувати! А то розпустять нюні. Дупи підтирають…

– Добрий день! – привіталася Сашка.

Вона ледь глянула на підпилу незнайомку й на задерту спідницю, що оголила повне стегно. Скільки їх тут перебувало — давно збилася з ліку. Піде одна, з’явиться інша. Дівчинка пройшла до плити, увімкнула газову конфорку й поставила чайник. Переступила з ноги на ногу, відчуваючи, як мерзнуть ступні в тонких шкарпетках, — старі батареї гріли паскудно. Із жалем скосила погляд на стоптані капці на чужих ногах — її капці, Сашчині. І чому вони всі норовили в них залізти?

На столі, на вицвілій клейонці, стояла банка з гусячим паштетом, лежав плавлений сир, хліб, а в тарілках — нарізана кільцями ковбаса, сало й солоні огірки. Майже свято, за їхніми скромними мірками. Отже, батько отримав зарплату. На напівпорожню пляшку горілки й чарки Сашка воліла не дивитися. Вона заварила в чашці чай і присіла на вільний табурет. Потягнулася по хліб. Взяла ковбасу.

– Яка вона в тебе слухняна, Дім. Прямо вся така ввічлива, – жінка несподівано погладила Сашку по голові, змусивши дівчинку напружитися. П’яно хмикнула: – Не те що мій бовдур-двієчник! Тільки й уміє, що цигарки в мамки тирити та ще гроші на кіно просити. Я його восени до своєї баби відправила, хай дід виховує, раз уже в мене під боком немає справжнього мужика.

– Оце правильно, Ксюхо! Оце діло! Пацану чоловічий кулак потрібен і ремінь! Щоб як влупив по дупі, так і відбив разом із м’яким місцем охоту перечити старшим! Я в армії салаг швидко ввічливості вчив. З одного удару розуміли.

Жінка пирснула сміхом:

– Може, хоч особисте життя влаштую. Знайду вихователя своєму бовдуру.

Дорослі розсміялися.

– До речі, я закурю, люба? – гостя усміхнулася, і дівчинка помітила, що в неї надбитий передній зуб, зовсім як чашка в Сашчиних руках. Вона потягнулася до пачки цигарок, підхопила одну губами й черкнула запальничкою. Затягнулася. – Не заперечуєш? – видихнула хмару диму під стелю.

Дівчинка заперечувала, ще й як. Але замість відповіді коротко глянула на батька, що присів за стіл, і знизала плечима.

– Ні.

Узявши ложку, розмішала в гарячому напої цукор і надкусила бутерброд. Заходилася з апетитом жувати, намагаючись не вдихати дим. Їсти хотілося жахливо. Вранці не вийшло поснідати, а шкільного обіду її позбавив той придурок із 7-го «Б», Артур Чвирєв. Він не вперше докучав Сашці, і сьогодні їй довелося його вдарити, щоб відчепився. Як і обіцяв батько, хлопчисько відразу зрозумів, що дівчинка налаштована серйозно.

Сашка згадала великі сині очі новенького, розплющені від тривоги, коли вона після перерви з’явилася в класі. Дурненький. Невже цей Савін думав, що вона не впорається?

– Сашко! Оглухла, чи що?

– Що? – дівчинка здригнулася.

Сірі очі батька, затягнуті хмелем, проте дивилися прицільно.

– Щоденник неси! – вогненний язичок від запальнички торкнувся цигарки. Між розтулених губ чоловіка заклубився їдкий дим. – Будемо показувати тьоті Ксюші, як ти в мене вчишся.

Сперечатися було марно. Сашка мовчки встала й вийшла в передпокій. Дістала з рюкзака щоденник і принесла батькові. Сіла за стіл, сьорбнула чаю й закашлялася.

– Тату, можна я піду до себе? – спитала, втім, не сподіваючись на дозвіл. І не помилилася. Шевцов-старший любив компанію.

– Сидіти, я сказав! Тут їж! Нічого по дому сміття розносити! – Сьогодні в нього був чудовий настрій.

– Дімо, не лай дитину, – гостя встала й пройшла в Сашчиних, замалих їй капцях до вікна. Кокетливо поправила волосся. – Я зараз кватирку відчиню! І справді, накурили ми з тобою.

Але з відчиненою кватиркою стало тільки гірше. Сашка відвернулася й підібгала ноги, сховала ніс у чашці з гарячим чаєм.

У щоденнику, як завжди, все виявилося чисто й акуратно. Дівчинка дуже старалася не засмучувати батька, і жінка заздрісно хихикнула, нависнувши в Сашки над плечем: