Розділ 3

– Та мені-то за що? Я про хороших людей турбуюся! Напоумила, мені й легше. А то дивлюся — бігають, регочуть. Бач ти, вовченя з курчам…

Сашка стояла на сходовому майданчику, опустивши руки. В одній із них теліпався порожній пакет для хліба, в іншій — до самої підлоги звисав шарф. Вона стягнула його з шиї, коли перехопило горло й стало нічим дихати.

Жінка піднімалася сходами не поспішаючи, занурившись у свої думки, згадуючи, де зараз її син — надворі чи вдома. Після першого візиту дівчинка більше не приходила до їхнього дому, але Ігнат ніби жив новою дружбою з Алькою. Коли Ірина Савіна побачила дівчинку на майданчику, вона від несподіванки здригнулася. Відвернулася від дитини, розгублено притиснувши сумку до грудей, застукала підборами, а Сашка втупилася в стіну. Так і розминулися мовчки, навіть не привітавшись.

Того дня Сашка вперше з магазину не принесла решту — загубила дорогою, і Ксюша не стрималася. Руку, звісно, не підняла, побоялася, але обматюкала з усім почуттям. І начхати, що дівчинка навряд чи її почула, а загублені виявилися сущі копійки. З’явилася причина, і роздратування жінки вихлюпнулося з лишком.

– Уб’ю, сука!

– Дімо, не треба! Тільки не бий! Я не хотіла… – дзвін розбитого посуду й скрики. Звуки глухої боротьби. Цього разу в стіну врізався табурет, і Ксюша затихла.

– Пішла на хер!

Година розбірок, сліз, лайки, і за черговою подругою батька зачинилися двері.

– Сашко, твою мать! Виходь! Прибери там усе! Якщо ця сука повернеться — задавлю!

Бувають у людини моменти, коли вона хворіє душею. І начебто температура тіла в нормі, і руки-ноги рухаються, голова повертається, а язик складає звуки в найпростіші слова, але щось у ній ламається, стоншується до мембрани, і на якийсь час вона стає беззахисною.

От і Сашка зламалася. Закрилася у своєму світі, який раптом вицвів і посірів, зіщулившись до маленької кімнати в дев’ять квадратних метрів зі старими меблями й вилинялими фіранками. Захворіла душею, втративши до всього інтерес, а коли прийшла до школи, Ігнат її не впізнав.

– Алю, привіт.

– Іди геть, Савін. Я сиджу сама.

Один рух — і чистенький рюкзак Ігната впав на підлогу разом зі спортивною формою.

– Алю?

Дуже спокійне й холодне у відповідь:

– Іди, ти мене відволікаєш.

Сашка відкрила зошит і затулила вуха. Стиснувши рот у тверду лінію, втупилася перед собою, повторюючи домашнє завдання, відмовляючись помічати хлопчиська, що застиг біля її парти. Він невпевнено озирнувся, почувши за спиною смішки однокласників, і знову подивився на дівчинку, не в змозі повірити, що це Алька проганяє його. Та, чиї тонкі пальці він знав напам’ять і любив тримати в руках. Так, мама була переконливою і постаралася тактовно пояснити синові різницю між їхніми сім’ями. Чому Ігнатові не варто водити дружбу із сусідкою, якщо він хоче вирости хорошою людиною, а не вигнанцем суспільства, але він не став її слухати. Точніше, слухав не чуючи, протестуючи ще не словами, а почуттями.

– Алю, мені байдуже.

– Що «байдуже»? – Сашка не хотіла, але підвела голову й глянула в зблідле обличчя Ігната.

Хлопчисько мовчав, не знаходячи слів. У його думках Алька зовсім не в’язалася ні з чим поганим і страшним, зовсім навпаки. У нього перехоплювало подих уже від того, що він міг її бачити, підійти й навіть торкнутися, куди вже там помітити простенький одяг чи косі погляди сусідів.

Але дівчинка відповіла сама.

– А мені ні. Більше ні, – сказала й відвернулася. – Іди, Савін! Твоє місце поруч із Маршавіною, не зі мною.

– Але, Алю…

– Та йди вже! – розсердилася, не стримавшись. – Інакше я тебе вдарю! І ніколи, чуєш, більше ніколи не підходь до мене й не називай цим дурним ім’ям!

Вона не помічала його до кінця навчального року, а щойно почалися канікули — Сашка з батьком поїхали. Вони повернулися до вересня, двадцять дев’ятого серпня, і Ігнат нарешті дочекався, коли у квартирі Шевцових засвітилося світло, а у вікні майнула худенька постать. Того дня він простояв під вікнами майже до темряви, поки батьки не покликали його додому, але Алька так і не вийшла. Дарма мама приготувала його улюблений вишневий торт. Засинаючи, Ігнат думав, що він найнещасніша людина на світі.

У село по доньку Дмитро приїхав не сам, із другом. Обоє рослі, зарослі, бородаті, чоловіки парилися в старій лазні, хрумтіли огірками, співали пісні й пили горілку за ВДВ. Багато горілки за ВДВ і своїх хлопців. Сашка не знала, де щоліта бував її батько, але він незмінно повертався з грішми. Швидко спускав їх на подруг і друзів, і все ж пам’ятав про доньку. Як умів, пам’ятав про те, що треба заплатити за житло й Саньці дещо прикупити до школи. На це дещо зазвичай залишався мізер, але Сашка не скаржилася — батько цього терпіти не міг.

Так і приїхали втрьох до міста — Шевцови додому, а друг переночувати й далі на поїзд. І знову чоловіки пили й закушували, тягнули пісні й курили, поки Сашка прибирала дім і готувала нехитру вечерю — картоплю з ковбасою та помідорний салат.

За це літо вона трохи витягнулася й волосся відросло, але все одно залишилася худенькою, як коник. «Сама шкіра та кістки, – бідкалася тітка Ніна. – Санько, їж! Кому готую-то? Усе своє, господарське. Ще пару років, і чим женихів приваблювати будеш? Очиськами? – і додавала пошепки, ніби племінник її міг почути: – З таким татком швидше б заміж вискочити й своїм домом жити! Ох, Санько-Санько. Могла б — забрала тебе. Так не віддасть же!»

Ну й подумаєш, що худа! Зате всі речі залишилися впору, і нову форму до школи купувати не треба. Спідниця, звісно, стала коротшою, і манжети шкільної блузи не закривають кісточку на зап’ясті, але ноги стрункі, соромитися нічого. А манжети й вище підсмикнути можна. Головне, що Сашка чесно старалася допомагати тітці Ніні по господарству, і далека родичка дала їй грошей на папір і фарби. Невська акварель «Білі ночі», зовсім як у Пуха, хай і не тридцять шість кольорів.

Пух. Як завжди при думці про хлопчиська в грудях гострими гранями ворухнувся смуток. Сашка часто згадувала Ігната, особливо перед сном, коли залишалася сама в темній кімнаті сільської хати, і картинки в пам’яті проступали яскравіше — те, як він грав їй на піаніно, розповідав історії, як усміхався надворі, весь час норовлячи впіймати за руку. Сашка відразу здогадалася, що йому цього дуже хочеться, і не опиралася. Їй подобалося відчувати його тепло, і чомусь анітрохи не було соромно від розуміння, як обережно він стискає її пальці.

Їй бракувало його, але Сашка завжди була розумною дівчинкою і відразу зрозуміла (ще тоді, опинившись на сходах), що баба Ліда має рацію. Ні до чого хорошого їхня дружба не приведе. Тільки не з такою, як вона, — уже краще вискочка Маршавіна. Навіть страшно подумати, що сталося б із Пухом, опинися він у її світі. У світі, де жінок називають суками, а чоловіки легко розв’язують проблеми за допомогою алкоголю й сили рук. Де турбота про ближнього схожа на виживання, а любов — на біль. Де немає поцілунків на ніч, теплих обіймів і лагідних слів. Що сталося б із Сашкою, доведися їй побачити, як гасне вогонь у синіх очах, а на його місце приходять розчарування й страх?.. Ні, уже краще образа й мудра опіка батьків. А потяг між ними колись мине. Це просто помилка, що він усе ніяк не минає.

«Мені байдуже», – сказав Пух. Дурненький. Їй, Сашці, не байдуже, і цього досить, щоб вирішити за них обох.