Розділ 5

– Іро, перестань. І досить уже слухати сусідів! Ти що, нашого Ігната женити зібралася? Нова школа, симпатична дівчинка, новизна вражень. Як прийшла закоханість, так і піде, не сумнівайся! Усе це тимчасово! Скільки їх у нього ще буде, цих Сашок-Машок. Ось згадаєш мої слова — з ліку зіб’ємося! Хто не закохувався в тринадцять років у сусідську дівчинку чи хлопчиська? Згадай себе й перестань даремно марнувати нервові клітини. Ну дивиться, і що? Хлопчисько нормально розвивається, і це головне.

– Ой, Ваню, я все одно хвилююся. Може, все ж варто сходити до цього Шевцова й поговорити? Якось відгородити сина від його доньки, попередити. Має ж знайтися якийсь вагомий аргумент, щоб він нас почув?

Ігнат не витримав і показався на кухні. Глянув на батьків із докором.

– Не треба нікуди йти, чуєте! Вона зі мною і так не спілкується. Зовсім! І не помічає…

І справді, Сашка дуже старанно не помічала Савіна, але вчителька географії підійшла до питання з домашнім проєктом на вихідні ґрунтовно й практично, і розділила учнів на пари, керуючись особистими міркуваннями й адресами в класному журналі. Двоє одинаків за останніми партами виявилися сусідами, то чому б не об’єднати їхні зусилля? Ідея викладачці сподобалася, і Савін із Шевцовою несподівано отримали завдання намалювати неіснуючий континент і скласти до нього політичну карту з вигаданими країнами та назвами.

Вони вийшли зі школи й зупинилися. Тепер у них з’явилася спільна мета, і можна було говорити.

– Якщо хочеш, Савін, я сама карту намалюю. А вчительці скажу, що ми разом над нею працювали.

– Ні, не хочу. Сказано ж, що завдання для двох.

– Значить, ти хочеш його зробити зі мною? Ти точно вирішив? – Сашка подивилася на Ігната, і він упевнено кивнув.

– Так, дуже хочу. Я думаю, нам треба піти до бібліотеки. Я нічого не розумію в картах.

Але бібліотека виявилася зачиненою з поважної причини, а Ігнатові дуже не хотілося розставатися з Сашкою. Коли вони, трохи розгублені, разом підійшли до дому, він набрався сміливості запропонувати:

– Сашо, давай підемо до мене — у мене є комп’ютер. Мої батьки не будуть проти. Я поясню їм, що це шкільне завдання…

Дівчинка заперечно мотнула головою.

– Ні. Він мені не потрібен, я зможу намалювати. Але вже пізно, Савін. Хіба тобі не час у музичну школу?

Ігнат здивувався, але зізнався, глянувши на наручний годинник:

– Так. Якщо чесно, то в мене зовсім скоро урок сольфеджіо.

– Тоді до завтра, Савін. Я не піду до тебе, але є одне місце, – сказала Сашка. – Я чекатиму тебе завтра о десятій на останньому поверсі. Захопи з собою олівці. І краще збреши щось батькам, – неголосно додала. – Я не стану перед ними виправдовуватися, якщо вони дізнаються, куди я тебе привела.

Вони зустрілися суботнього ранку й піднялися на дах. В Ігната від захвату перехопило подих. А може, подих перехопило від сонця, свободи й того, що вони з Сашкою раптом опинилися самі в цілому світі. Була середина травня, день видався теплим, дівчинка взяла з собою альбом, покривало й велику книжку, щоб на ній було зручно малювати.

– Пуху, – попросила серйозно, – не відходь від мене, і все буде добре. Гаразд?

Вони сіли поруч, і Ігнат пропав.

На сонці в каштановому волоссі Альки грало золото. Легкі пасма, підхоплені теплим вітерцем, торкалися молочних щік і ніжних губ. Вона щось говорила, пояснювала. Мовчазна в житті, здається, Сашка раптом відчула потребу говорити. Він слухав звук її голосу, поки вона малювала, і дивився на профіль, майже нічого не розуміючи зі сказаних слів. Туга, яка весь цей час жила в ньому, відступила, у душі забурлила радість і потекла по венах. Кольнула в кінчики пальців від думки, що дівчинка поруч. Із ним. Ігнат раптом зі страхом подумав про те, що зовсім скоро настане літо, і вона знову поїде. Зникне чайкою на горизонті, і він ще нескоро її побачить і знову чекатиме.

Пальці Ігната здригнулися й потягнулися до Сашки. Невпевнено ковзнувши по пледу, лягли на крихку струнку кісточку.

Вони обоє завмерли, забувши, як дихати.

У Сашки не піднімалися очі, в Ігната теж. І все ж хлопчисько не прибрав руки, а може, не зміг. Якийсь час обоє мовчали.

Сашка озвалася дуже тихо, відчуваючи, як б’ється серце й горять щоки:

– Пуху, що ти робиш?

Серце Ігната билося так само сильно, ніби це була та сама мить, коли його наповнювало життя.

– Алю, я… Я кохаю тебе, – раптово сказав хлопчисько й відчув, як легко стало на душі. І зовсім не соромно. Бо слова, що зірвалися з губ, виявилися справжніми, такими ж правдивими, як його почуття.

Сашка мовчала, а потім похитала головою.

– Ні.

– Так! – Ігнат відповів дуже твердо й упевнено, і все ж їм забракло сміливості глянути одне одному в очі. – Я давно це знаю.

– Ні, ти не розумієш. Ти не можеш мене кохати, – заперечила дівчинка. – Не мене.

– Але я кохаю. Колись я виросту й заберу тебе від нього. Від усіх заберу!

Щастя в Ігнатові хотіло співати й сміятися, але він не зміг. І Сашка не змогла. Тільки зітхнула й відповіла, проковтнувши клубок у горлі:

– Дурень ти, Пуху.

Шкільний проєкт із географії — намалювати карту неіснуючого континенту з річками й озерами, морями та країнами. Складна задачка для двох школярів, які провели вихідні на даху. І все ж їхні почуття виявилися складнішими. Куди сильнішими за ті почуття, про які часом здогадуються дорослі.

Учительці географії так сподобалася робота її учнів за останньою партою, що вона вирішила зателефонувати їхнім батькам і похвалити дітей. Телефон Шевцових не відповідав, зате Савіни відгукнулися відразу. Вони дуже здивувалися, дізнавшись, із ким їхній син провів вихідні дні.

Два роки потому

Початок старшої школи. Травневий бал

Тамарі Михайлівні завжди здавалося, що вона розуміє людей. Педагог зі стажем, вона довіряла внутрішньому чуттю й щиро вважала, що можна підібрати підхід до будь-якої дитини, якщо від самого початку поважати в ній людину й переконливо прихилити до себе. Але Саша Шевцова змушувала сумніватися у власних уявленнях про вплив суспільства й сім’ї на особистість навіть жінку, впевнену у своєму досвіді.

Незвичайна дитина. Розумна. Кмітлива. Здібна. Закрита й водночас лячна внутрішнім ступенем свободи, що вгадувалася в ній і могла змусити людину зробити що завгодно. Абсолютно все. У її навмисно спокійній ході, без зайвої поривчастості, властивої підліткам, відчувалася прихована сила. Жодного зайвого руху, жодного зайвого погляду чи слова. Ніби сама земля тримала її, розчищаючи шлях. Крихка дівчина зі сталевим стрижнем.

Дитина питущого батька. Буває ж.

Минуло два роки відтоді, як у Тамари Михайлівни відбулася перша розмова з подружжям Савіних. Від них вона й дізналася, чому Шевцов не приходить на батьківські збори і з якої причини вони глибоко стурбовані дружбою сина з донькою сусіда. Тамара Михайлівна тоді спробувала заспокоїти подружжя й обілити свою ученицю, але марно. Ігнат не зізнався, куди втік із дому у вихідні, і з Сашкою довелося поговорити. І все ж душу жінки гріло те, що природі було байдуже до думок людей і умовностей. Позбавивши дівчинку матері, залишивши без поваги, вона вклала в неї розум і характер і не поскупилася на красу.