Розділ 6, частина 2

— Салют, я Марк, музикант. Мені двадцять чотири, і перше тату я набив у тринадцять, коли написав свою першу пісню. Відтоді я знаю одне: світом правлять рок і драйв, а «королі» бувають тільки з приставкою «поп». Я тут на шоу, щоб знайти свою музу. Ту єдину, яка стане для мене не просто піснею, а моїм вічним хітом! О-у-у!

Публіка схвально загула й прийняла музиканта з особливим захватом, а з моєї голови ніяк не йшов образ Демонця, тому я ледь не проґавила початок власної візитівки:

— Привіт, я Діана, — пролунав мій голос. І водночас, ніби зовсім не мій. — Мені скоро двадцять, і я студентка. Люблю читати, дізнаватись нове й усе, що пов’язано з корейською культурою. Ніколи не мріяла потрапити на шоу, але все вирішилося буквально за два дні. Я не вірю в кохання з першого погляду, швидше – у втечу з першого побачення. Зате я вірю в карти Таро й силу любові. А ще в те, що доля іноді сміється над нами голосніше, ніж будь-який стендап-комік.

Господи. Я прикусила губу й прикрила очі. На записі я звучала розгублено, злякано і анітрохи не цікаво, немов справді опинилася тут випадково. Ні вогню, ні харизми, ні впевненості. Зал чемно поплескав, але без іскри, зустрічаючи нудну студентку, яка боїться побачень.

Чудово, Діано. Блискучий старт. Можна далі й не продовжувати…

— Привіт, я Ярослав, мені двадцять два. Вчуся на айтішника і люблю грати в шахи. Для мене побачення — це як партія: краще прорахувати кілька ходів наперед, щоб не опинитися в глухому куті. У стосунках, як у грі, ціную стратегію. А раптом кохання і шоу — моя найвиграшніша комбінація?

Зал схвально зааплодував, скупавши невідомого Ярослава в оваціях, а в навушнику голос помічниці режисера скомандував:

— Дівчата, приготувалися! За хвилину куліси від’їжджають, і камера кожну з вас візьме крупним планом!

Представлення учасників завершилося, і на сцені знову з’явився Валентин. Я стояла на своїй «таблетці» в тій самій позі, відчуваючи, як напруга навколо густішає і ніби згущує повітря. У кожного тут виявилася своя маска й свій козир, і раптом стала зрозуміла реакція глядачів: для них ми всі — герої гарної вистави, і від того, як закінчиться перший акт, залежатиме, хто залишиться в грі.

Десь онлайн за цим зараз стежила мама і Стас, і я вже уявила як вони засмутилися. Особливо Стас. Адже судячи з реакції залу на мою візитівку — я цей акт провалила. І варто було про це подумати, Демонець миттєво вивітрився з голови!

Ні, я тут не для того, щоб сумніватися. З візитівкою вони мене підловили, я просто не встигла підготуватися, але зараз мушу зібратися і вийти до цього страшного Колеса Купідона так, ніби справді вірю в долю! Інакше навіщо взагалі було погоджуватись?

Я торкнулася кулона на шиї. Мій талісман лежав там впевнено й спокійно, немов у чохлі з дірявої шкарпетки, і я подумки попросила у нього удачі.

Тим часом Валентин повернувся в центр сцени, підняв руку і його голос зазвучав голосніше:

— Ось вони, учасники першого сезону! Молоді, красиві, сміливі! Як ви могли бачити, хтось із них шукає справжнє кохання, хтось прийшов за популярністю, ну а хтось — випробувати пригоду, яка запам’ятається на все життя! Однак у кожного з них сьогодні один шлях… — він зробив паузу, а потім урочисто прокричав: — Шлях до Колеса Купідона!

Світло вдарило яскравіше, по краях сцени спалахнули іскристі фонтани й вгору зметнулися снопи блискіток. Зазвучала музична заставка, і публіка в залі буквально вибухнула оплесками, пустивши по залу гучне «ах!». Таке щільне, що підлога під моїми підборами завібрувала.

Не давши гулу змовкнути, голос Валентина злетів ще вище разом з оркестровим акордом.

— Отже, пані та панове, зустрічайте наших учасників! Наших дівчат… І наших хлопців! Хай почнеться шоу!

Високі куліси здригнулися і почали повільно розходитися. Очам відкрилася напівкругла, залита світлом, сцена, блиснули літаючі камери, полетіли золоті конфеті, і десь попереду й обабіч сцени я помітила море плескаючих рук.

Оце так масштаб!

Хто б не стояв за організацією цього дійства, вони справді постаралися влаштувати справжнє «шоу». Особливо вражала поява Колеса Купідона, яке випливло з-під сцени, в районі другого ярусу, немов стародавній артефакт, піднятий з глибин міфу, і завмерло в центрі. Підсвічене рожевим і золотим, воно повільно оберталося, ніби кажучи, що маятник долі вже запущено. І не важливо, тремтіли в мене коліна чи ні, саме в цей момент я зрозуміла, що дороги назад вже немає.

По неоновому ободу колеса пробігали вогники, складаючись у сяючий ореол. У центрі блищала величезна стрілка у формі амурової стріли зі срібним оперенням. Кожного разу, коли вона перетинала черговий сектор, чувся дзвін дзвіночків, і на бокових екранах з’являлися наші імена. Сегменти колеса з іменами дівчат були пофарбовані в ніжно-рожеві кольори, сегменти хлопців — у небесно-блакитні, і на кожному вигравірувано символи кохання: серце, ключ, стріли, обручки та силуети білих голубів.

Внизу, біля підніжжя, стояли дві білі колони, увиті штучними трояндами та плющем, а над ними височіла арка у формі золотого серця. Усе виглядало театрально й яскраво, навіть зухвало, але саме це і заворожувало, обіцяючи, що в цьому шоу точно не буде місця сірості.

Фонтани знову бризнули іскрами, перед колесом з’явився Валентин, і пафос полився рікою.

— Пані та панове, попрошу ще більше оплесків! Перед вами серце нашого проєкту — Колесо Купідона! Сьогодні саме воно з’єднає в пари наших учасників і зробить перший крок в історії, яку вони запам’ятають назавжди!

Він витримав паузу, купаючись у оглушливій глядацькій реакції, і продовжив:

— Саме йому сьогодні вирішувати, кому стати союзниками, кому — суперниками, а кому і несподіваним відкриттям одне для одного! Дванадцять учасників, сім побачень і всього одна стріла Купідона, яка прониже по-справжньому закохані серця!

Валентин посміхнувся, обвів поглядом публіку, що змовкла, і змовницьки додав:

— І хто знає… можливо, Доля просто зараз обирає, кому усміхнеться удача виграти головний приз, а кому — пережити розчарування. Кохання не терпить напівмір, і в нашому шоу саме ви, наші глядачі, станете свідками того, як воно викриває фальш і народжує справжні почуття просто у вас на очах.

Валентин зробив широкий жест рукою, і колесо спалахнуло яскравіше. По ободу каскадом побігли вогні, і публіка ахнула в передчутті.

— Отже, дорогі друзі! — голос ударив по залу, мов барабанний бій. — Найбільш хвилюючий момент! Ви вже знайомі з нашими учасниками, а зараз Колесо Купідона визначить, хто ж стане першою парою сьогоднішнього вечора!

Білосніжний костюм ведучого сяяв під софітами, наче мав вбудовану підсвітку. Чоловік пройшов крізь арку, піднявся до колеса й поклав долоню на сріблясту стрілу-амура. Обернувшись, посміхнувся публіці усмішкою спокусника, що пропонує купити душі за п’ять хвилин яскравого видовища.

Не знаю, чому я про це подумала, але в горлі миттєво пересохло, і одна думка, немов вибух наднової, засліпила все, що відбувалося на сцені.

Боже мій, тільки не я! — промайнуло в голові. — Тільки не я перша, будь ласка! Ма-ам, я не зможу! Якщо ти мене чуєш: можна тимчасово закрити мою чакру?!

Стоячи на своєму місці-таблетці, я так заціпеніла від хвилювання й страху, що справді стала схожа на манекен.