Глава 7, частина 1

Це був удар нижче камери

Перше побачення закінчилося, і за командою режисера всі пари піднялися з-за столиків й розійшлися в різні боки, залишивши імпровізоване кафе.

Я на негнучких ногах вийшла за куліси, вдихнула прохолодне повітря павільйону й раптом спіймала незнайоме відчуття, ніби світ згас.

Ні, не буквально. Просто після світла софітів, іскристих фонтанів, сміху сліпучого Валентина та гучних оплесків усе навколо потьмяніло, стихло й сховалося в тінь. Наче хтось за кулісами зменшив яскравість до мінімуму.

Тепер замість запаху бурлеску в приміщенні пахло клеєм, фанерою та гумовою проводкою. І одразу ж потягнуло протягом. Я на автоматі разом з іншими дівчатами пішла коридором, вже не думаючи про довжину власної сукні й висоту підборів. Усе ще переживаючи шок від зустрічі з Демонцем і від шоу загалом, я навіть не помітила, як опинилася спочатку в гримерці, а потім за ширмою у Грині.

Гример-здоровань знову спіймав моє зап'ястя в групі дівчат і втягнув у свою зону комфорту – крихітну, але несподівано затишну. Засмикнувши шторку, всадовив в крісло, всучив у руки стаканчик із гарячою кавою і упер руки в боки.

— Ти як? — запитав уважно, нахиляючись нижче й піднімаючи брову. — Я серйозно. Виглядаєш блідою.

Я подивилася на молодого чоловіка. На людину, яка за останні дві години чула всі наші репліки в мікрофон і бачила кожну емоцію на моніторі. Якщо хтось і знав, наскільки все виявилося по-справжньому по той бік сцени, то це він.

— Знаєш, це було занадто, — зізналася, мимохіть перейшовши на «ти». — Я не очікувала.

— Згоден, — кивнув Гриня й вказав пальцем із чорним нігтем на стаканчик, який я жадібно обхопила, гріючи долоні. — Пий!

Я випила. І ще. Здається, стало легше.

— Я в порядку, — акуратно знизала плечима. — Подумаєш, шоу – один вечір ганьби. Мине якихсь двадцять років, і все забудеться... чи не так?

Гриня продовжував уважно дивитися на мене, і я здалася. Просто тому, що все одно не могла тримати це в собі:

— Гаразд, ти переміг! Я розбита, засмучена і, схоже, провалила прев'ю. У мене жахливий партнер! Мені хочеться все кинути й втекти, і я абсолютно не уявляю, як піду на друге побачення, коли перше ледве пережила!

Карі очі Грині співчутливо моргнули.

— Сцена, де ти зіпсувала хлопцеві піджак, а він дбайливо поплескує тебе по спині – точно піде в тизер, можу побитися об заклад. Там великий план, і було видно, як ти морально вмираєш у нього на очах. Дуже кінематографічно.

— Жах…

— Я б так не сказав. Повернеш? — Гриня випрямився й скосив оком на піджак, який я так і не відпустила. — Хочеш, я передам цьому Денису?

— Н-не треба, я сама.

Гриня взяв зі стійки коробку з ватяними дисками, змочив один тоніком і запросто стер мені щось під оком.

— Трохи туш потекла, — пояснив. — Камери, спалахи… стрес! Зараз підправлю, і знову будеш у мене, як з обкладинки. Діана – переможниця – неперевершена!

— Жартуєш? — я зніяковіло шморгнула носом, згадавши слова чоловіка, які він сказав мені перед виходом на сцену. — Вибач, що підвела, Гриня. Я ще й зі стільця ледь не гепнулася... Це теж покажуть? Хоча навіщо я питаю? Звісно.

— Навіть не сумнівайся.

— Це правда, що кожній парі присуджуватимуться бали від експертів і журі, крім глядацького голосування?

— Правда.

— Тоді ми з тобою в аутсайдерах…

Однак замість того, щоб засмутитися, чоловік раптом широко усміхнувся.

— Та плювати, сонце. Головне – ти була справжня! Не маніжилася і не ліпила із себе ляльку, як більшість. Трималася рівно, посмішка на мільйон, фігура – теж, між іншим. У камеру не лізла, але при цьому примудрилася показати весь спектр емоцій. Та ти красуня, Ді! Вийшла, роздягла хлопця, змусила танцювати навколо себе, а потім гордо пішла з його шмоткою. Навіть не попрощалася! Ах-ха-ха! — Гриня щиро й голосно розсміявся, поки я сиділа, не знаючи, що сказати.

Дивно, я бачила цього стиліста, схожого на гангстера, сьогодні вперше, він був старший за мене років на вісім, але йому якимось чином вдалося прибрати між нами кордони, які незнайомі люди долають тижнями. Я просто відчувала, що він на моєму боці, і все.

— До речі, — додав Гриня, склавши м’язисті руки на грудях і смикнувши бровою, — хлопець тобі дістався, що треба. Ти маєш бути задоволена.

— Це раптом чому? — я про всяк випадок насупилася.

— Харизматичний малий. Упевнений і з характером, це одразу видно. Глядачі таких люблять. Симпатичний, чортяка, і посмішка нахабна – ось тут будь обережна. Зате допоміг тобі не для камери – я б фальш спіймав. Якщо переживаєш щодо картинки – дарма. Ви чудово виглядаєте разом. Контраст брюнет-білявка – прямо цукерочка, це я тобі як профі кажу.

— Ми? — я емоційно фиркнула, згадавши Демонца і забувши про пристойності. — Та я його терпіти не можу!

— Так одразу? — здивувався Гриня, ще вище здіймаючи брову. — Чому?

Гарне питання. Справді, чому людина, ледь побачивши іншу людину, може відчувати до неї таку яскраву неприязнь?

— Просто… інтуїція, — викрутилася. — Захисна реакція на нахабство.

Гриня похитав головою, приховуючи усмішку.

— А мені здалося, він тобі сподобався.

— Тобі здалося, — буркнула я і ковтнула кави, щоб не збовтнути зайвого.

Молодий чоловік посміхнувся:

— Ну-ну, це ти інших хлопців не роздивилася. Там такі екземпляри! Загалом, дівчинко, нічого не знаю – я налаштований на перемогу! Тож допивай каву, переодягайся і починай подумки налагоджувати контакт із партнером. А я поки вийду – подивлюся, чим народ дихає.

 
Коли Гриня повернувся, я вже одяглася у свій спортивний костюм, повісила сукню на плічка і навіть натягнула бейсболку для маскування. Ось тільки прибрати ретельно укладене волосся у хвіст рука не піднялася – так і залишила лежати на плечах.

Гриня увійшов, схвально кивнув і показав на тонку папку в руці з написом: «Інструкція для стилістів. Знімальний день №2».

— Діано, і щодо завтрашнього дня… — сказав серйозно. — Зйомка планується виїзна, не в павільйоні. Май на увазі.

Я кивнула.

— Знаю. Нас дівчина-режисер вже попередила.

— Чудово. Тоді пам’ятай: переживання вбік, головне виспися і не спізнися, все інше я зроблю як треба. Домовилися?

— Домовилися.

— Ну, бувай.

Я вже зібралася вийти і взялася за шторку, коли Гриня мене зупинив.

— Стривай, і ще «пташкам про головне»… — Він підійшов ближче і понизив голос. — Зараз ти вийдеш і, зуб даю, найхитріша з учасниць спробує вас усіх зібрати під приводом познайомитися ближче. Типу дівич-вечір, затишні посиденьки. Не ведися, я надивився на таких за лаштунками. Це не про дружбу й чесну конкуренцію, це про розвідку перед боєм. Промацати больові точки і знати, куди бити, коли дійде до фіналу. Коротше, тобі це не треба.

Я здивувалася, але все ж таки взяла інформацію до уваги.

— Дякую, Гриня, врахую.

Брутальний стиліст підморгнув карим оком, кинув папку на крісло й легко, але рішуче розвернув мене за плечі до виходу.

— От і розумниця. А тепер біжи! Ти сьогодні і так відпрацювала на двадцять тисяч лайків.

— Це все коротка сукня, а не я, — пробурмотіла під ніс, але Гриня на це хмикнув і клацнув пальцями в повітрі, повертаючи мене в реальність.

— Ти ще тут? Брись!