Глава 8, частина 1

З трейлера-гримерки я вийшла останньою, відчуваючи себе героїнею фільму «Гордість і упередження. Сучасна версія». На мені були облягаючі бежеві штани, що не залишали таємниць щодо моєї фігури, високі коричневі чоботи на підборах, молочна сорочка, вузький жакет, що підкреслював талію, тонкий шарф, рукавички й коротке напівпальто з м’якого кашеміру кольору теплого какао.

Волосся Гриня уклав у високий гладкий хвіст, залишивши біля обличчя пару підкручених легких пасм «для повітряності», як він висловився. І як довершення образу молодої леді – приглушено-червона, але від того не менш зухвала помада.

Загалом, моєму строгому вигляду бракувало лише батога – і я могла б запросто йти дресирувати пітбулів. Але замість цього попрямувала за дівчатами до плацу – широкого відкритого майданчика біля фонтана, відчуваючи ніяковість рівня «космос». А варто було помітити попереду хлопців – до ніяковості з новою силою додалося гостре бажання втекти.

Ох, ні! Здається, я не готова побачити Демонця, особливо після мого вчорашнього провалу з мінісукнею! Ну чому, чому не можна просто вибрати іншого партнера – наприклад, ось цього милого хлопця у… картатій кепці кольору гірчиці із зеленим помпоном, який мені усміхається.

Господи, що це в нього на шиї? Шовкова хустка? І вельветові бриджі з китицями? Який жах.

Здається, мені потрібно молитися на мого стиліста.

Втім… і Демонцю теж. Таке враження, що в нього стиліста взагалі не було.

Денис стояв осторонь від хлопців, без гелю у волоссі, одягнений у простий чорний гольф й ідеально сидячі штани. Поверх – чорна куртка з вузьким коміром і рукавички, засунуті в кишеню. Він виглядав стильно для сьогоднішнього дня. Навіть надто. Я б довершила його образ шоломом з рогами й одягла плащ лиходія з паєтками, щоб вони шелестіли на вітрі, як луска дракона, не вводячи людей в оману. А так дивишся – ну просто холодний містер Дарсі, хіба що кишенькового годинника з ланцюжком і не вистачає.

Звичайно ж, він мене помітив. Наші погляди перетнулися, і ми обидва насупилися.

Чудово. Просто супер. Гучніше за його радість на обличчі – тільки написати великими літерами на паркані, як він радий мене бачити. І це друге побачення ще навіть не почалося!

Попереду Іветта театрально спіткнулася, а Марго кокетливо помахала хлопцям рукою:

– Привіт, хлопчики! Чи ви сьогодні всі – лорди й сери? Ха-ха! А де ж кронпринц Валентин?!

Ретро-білявка, яка обожнювала бути в центрі уваги, сьогодні була одягнена в брючний костюм кольору полуничного йогурту, білу хутряну накидку та довгі лайкові рукавички. На голові сиділа шапочка з фазановим пером, на ногах – білі напівчобітки. Марго була явно задоволена собою і, здається, всерйоз відчувала себе зіркою шоу. Чого не можна було сказати про її темноволосу подругу.

Цілком симпатична Іветта виглядала так, ніби її вдягав недруг. Або стиліст із дуже дивним смаком. І без того висока й худа дівчина йшла переді мною в довгій вовняній сукні кольору «осіння туга» й в такому ж пальті, туго перетягнутому на талії широким поясом. На голові сидів дивний капелюшок із вуаллю, з вух звисали вінтажні срібні кліпси у формі чайних ложечок, а шовкові рукавички й лакові ботильйони створювали враження, ніби дівчина зібралася відкрити бутик старовинних фарфорових ляльок.

Мені навіть довелося кліпнути, щоб всерйоз повірити, що в неї і справді у вухах ложки.

Художниця Катя виглядала мило в чорних легінсах, фетровому капелюшку з круглими полями та короткому червоному напівпальтечку. Інших дівчат я не встигла розгледіти, бо щойно мій погляд упав на хлопців… і стало зрозуміло, що битва стилістів у шоу «Кохання з першого Валентина» точиться не на життя, а на смерть.

Точніше, на перемогу за глядацьку увагу за будь-яку ціну! Навіть ціною гротеску й хайпу.

Музикант Марк, довготелесий хлопець із прямим волоссям до плечей, виявився одягнений у вкорочені штани й двобортний піджак у дусі 60-х, пошитий, схоже, з теплих штор колишньої британської колонії. На ногах у хлопця красувалися бежеві лофери, з них визирали бордові шкарпетки з ромбами. А на голові сиділа старомодна кепка в стилі «Гострих картузів». Дуже навіть стильна, якби він не натягнув її майже на очі, зображаючи, мабуть, самого Томаса Шелбі.

Партнер Марго, кремезний хлопець на ім’я Владислав – фітнес-тренер і любитель мотиваційних цитат – теж зображував брутала, тільки приміряв на себе образ аристократа, який зібрався прогулятися Шотландським нагір’ям. Злегка перекачаного аристократа.

На хлопцеві був короткий твідовий піджак і хутряна жилетка зі шкіряними накладками на плечах, яка небезпечно натяглася по швах. Крохмальний комір білої сорочки діставав практично до вух, а поділ зеленого кілта у велику клітинку майорів над голими, вкритими мурашками, м’язистими литками. Їх щосили обхоплювали високі вовняні гольфи та чорні броги – блискучі, як його амбіції.

Про останні не склало труднощів здогадатися по розгорнутих до межі плечах Владислава, суворому обличчю з кам’яною маскою «чоловічої харизми» та погляду, націленому на об’єктив найближчої камери. Його пара Марго йшла переді мною, але зустріч із білявкою, схоже, займала хлопця менше, ніж бажання спіймати вдалий ракурс і нікого в нього не пустити.

Що ж, не дивно. Зараз всі дивилися в напрямку камер і режисера…

Всі, крім Демонця. Він стояв, як чорна мітка на білому снігу, і пропалював мене поглядом, немов мріяв стерти гумкою.

Я відповіла йому тим самим і гордо відвернулася.

На майданчику перед особняком уже встигли встановити знімальне обладнання й розставили світло. Дівчина-режисер у темній бейсболці й об’ємній куртці роздавала команди операторам, метушилися помічники, прибираючи з видимої частини кабелі. З найближчого трейлера вискочила і кудись побігла з великим термосом у руці кучерява, як рудий баранчик, Рита-асистентка.

Я абсолютно не уявляла, що робити, коли режисер раптом підняла мегафон і голосно скомандувала:

– Увага, учасники! Щойно прозвучить команда «мотор» і ввімкнеться музика – ви по одному виходите до фонтана кожен зі свого боку й на секунду зупиняєтеся біля жовтої лінії! Камера бере вас у крупний план, після чого ви зустрічаєтеся зі своїм партнером і стаєте в ряд ось тут, із лівого боку майданчика! Радість, хвилювання, легкий флірт – усе вітається! Ваше завдання – показати емоції й запам’ятатися глядачеві. Ви маєте бути цікаві! І пам’ятайте про запрошених експертів, вони коментуватимуть кожен епізод. Усе зрозуміло?

Зрозуміло? Нічого не зрозуміло!

Я повільно видихнула й окинула поглядом широкий майданчик і операторів, що завмерли біля своїх камер, відчуваючи, як у душі закипають бульбашки паніки.

Жовта лінія? Який іще флірт?!

І, як на зло, навколо нікого, до кого можна було б простягнути руку по допомогу й попросити все пояснити на пальцях.

Я знову видихнула, тільки цього разу різкіше, напружила спину і стиснула долоні в кулаки. «Ти доросла дівчина, Діано, ти впораєшся», – тільки встигла собі проговорити, як пролунала команда «Мотор!» – і тієї ж секунди бадьоро заграла музична заставка шоу…

– Перша пара, ваш вихід! – пролунав голос координатора. – Друга – приготуватися… Пішли!

…І жовта лінія виявилася значно ближче, ніж я думала. Всього за якихось десять кроків по прямій. Треба просто забути про камери, зійти з місця і все вийде.

Хтось поруч зійшов.

– Зустрічайте, Катя і Богдан…