Розділ 3
Ззаду підходять Нік із Лукасом і, помітивши між мною та братом напругу, коротко вітаються з Алексом. Він теж не залишається в боргу й сухо киває хлопцям, одразу втрачаючи до них інтерес. Розмова не закінчена, але при Ніколасі Алекс точно не стане її продовжувати. Ці двоє ще з дитинства недолюблюють одне одного, а після того, як Марк Холт привіз до Сендфілд-Рока дружину з дочкою, між ними наче чорна кішка пробігла.
Я давно здогадався, що Нік насилу терпить сестру, але це не заважає йому щоразу, зустрічаючи її з Алексом, похмуро озиратися їм услід і ставити мені тупі запитання, що в мого брата з його принцесою-бродяжкою. Наче мені є до цього діло. Правда, зв’яжись Нік із нашою Вікторією, я поводився б точно так само, знаючи, що в нього на думці.
Загалом так уже вийшло, що навіть друзі в нас із Алексом у кожного свої.
Брат продовжує дивитися на мене — водночас розгублено й сердито, і я здаюся. Даю йому зрозуміти, що розмова не закінчена. Чорт! Та й хіба можна закінчити розмову практично із самим собою?!
— Гаразд, охолонь, Але! — ляскаю його по плечу. — Усе не так погано. Хочеш, я допоможу тобі впоратися з Моран? Тільки про Тільду забудь, вона того не варта, повір, тут стара має рацію.
— Алексе! — долинає здалеку дівочий голос, і брат тут же озирається. З-за рогу шкільної будівлі виходить група дівчат, і дві з них звертають на алею, що веде до нас.
Я одразу помічаю сестру. Сьогодні Вікторія в короткій спідниці й високих черевиках. Наслідуючи старшокласниць, із якими вийшла, вона жує жуйку й виляє пласкою дупою, але гукає й махає братові рукою не вона, а її подруга — наша дівчина-сусідка. — Ей, Алексе, я вже звільнилася!
Вона усміхається, робить у наш бік кілька швидких кроків, але раптом помічає спершу мене, а потім і Ніка з Лукасом, і це її зупиняє. Усмішка тут же зникає з обличчя, і вона поспішно відводить погляд. На ній спідниця трохи вище гострих колін і туфлі-човники без підборів. Довге волосся, не таке темне, як у Вік, заплетене в косу й лежить на плечі. Невисока, і в свої майже п’ятнадцять ледь почала розвиватися, незграбна дівчинка, вона нічим не притягує погляд. Дивно, що мати вважає її точною копією Аделі Холт. Як на мене, їй навіть до Хлої з подругами далеко, не те що до своєї красуні-матері.
Не чекаючи, поки хтось із нас кине вголос якусь гидоту, Алекс розвертається, підхоплює з лавки рюкзак і йде. Лише на мить затримавшись біля Вік, яка пробігла повз, він як останній придурок завмирає навпроти Лени Холт. І навіть не бачачи його обличчя, я можу заприсягтися, що він дурнувато усміхається.
Але нарешті бере її за руку й веде, так і не озирнувшись, а я чую дзвінкий голос:
— Привіт, Ніколасе! Це я! Ей, Ніку, ти чого застиг, як бурулька! Та відмерзни вже! Це ж Алекс, він хороший! — Вік сміється, думаючи, що це весело — крутитися біля старших хлопців, навіть якщо один із них твій брат, а інший — сусід. — І не треба так дивитися, бо я подумаю, що ти ревнуєш! А такого просто не може бути! Правда, Картере? Ти ж не ревнуєш мене до Ніка?
— Що? — ми водночас із Холтом повертаємо голову до моєї сестри, і вона тут же кліпає, як тупа лялька.
— Ну, теоретично! — знаходить спосіб викрутитися, строячи очі моєму другові. — Ми з тобою сусіди, Ніку, і ти завжди до нас приходиш. А там я! І, ну-у, ми теж могли б кудись сходити. Разом! У кафе до Боббі, наприклад, як Лена й Ал!
Тільки в чотирнадцять років можна нести таку маячню в обличчя стурбованому підлітку, який тільки й мріє, щоб із кимось перепихнутися. І точно не з такою дурною соплячкою, яка раптом вирішила, що присутність старшого брата — це привід розв’язати язика.
— А ви зараз додому? — гострий ніс Вік піднімається. — Можна з вами?!
Ми й так майже завжди повертаємося додому разом, щоправда, з поправкою — в одному автобусі й на відстані п’яти метрів. Що стрельнуло сестрі сьогодні нав’язатися в компанію, я питати не збираюся. Натомість, стиснувши щелепи, сердито кидаю, стаючи між нею і Ніколасом.
— Геть звідси, Вік! Стій на зупинці й чекай автобус!
— Але, Картере…
— Я кому сказав! Не можна!
— Ти не маєш права мене проганяти… — починає вона вже не так жваво, але я не Алекс, сперечатися зі мною не вийде, і голос сестри здригається.
— Геть, я сказав!
— Дурень! — однак Вік іде, вже не виляючи дупою, і поки цього достатньо.
— Холте, тільки спробуй щось закрутити з цією дурепою… — холодно попереджаю я Ніка, але той і сам зі смішком пирхає:
— Та потрібна вона мені!
А Лукас, завалившись на лавку, регоче:
— Трясця! Як же добре, що в мене два брати й жодної сестри! Не заздрю я вам, хлопці! А що ж буде за пару років, коли вони виростуть? Кожному все одно член вузлом не зав’яжеш!