Розділ 2

— Добрий день! Я зі «СНіПТехПромГазу»! Можна мені тимчасову перепустку, будь ласка? — звернулася я до суворого на вигляд охоронця. І усміхнутися не забула. — А ви не знаєте, наші вже всі прийшли?

— Не знаю, — буркнув у вуса чоловік, навіть не помітивши моєї усмішки. Ось що значить серйозна фірма!

— А, ну й гаразд. Вибачте. А мені куди?

— А вам куди сказали?

— У кабінет технічного директора!

— Значить, на третій поверх, — махнув він рукою, — там розташоване керівництво. Можете скористатися ліфтом. Постривайте, дівчино!

Але я вже розвернулася й неслася до сходів…

— Дякую, я пішки!

Поки не влетіла лобом у чиєсь плече.

— Ей, обережніше! — сумочка випала з рук, і довелося нахилитися. Озирнулася вслід чоловікові, який щойно пройшов повз, прямуючи через красивий вестибюль до ліфта. Точніше, пролетів. Увесь зі спини поважний і дорогий, як гусак. І навіть перепустку охороні не показав.

Цікаво, якби я була у вечірній сукні й при параді, він би затримався, щоб мені допомогти?

Ех, і що це за ранок такий божевільний? Усі квапляться, біжать.

Я теж повернулася й поспішила до сходів, дорогою знімаючи шапку й розстібаючи пуховик. От дупою відчуваю, саме в такі моменти в житті й трапляється щось особливе!