"Грішна правда Рейн" / оновлення / зустріч Рейн і Нішель

"Грішна правда Рейн" / оновлено / коли сестри зустрілися після довгої розлуки:

Нішель мимоволі стиснула губи, а кожен подих здавався важким. Вона намагалася впоратися з емоціями, однак не могла відвести погляду від сестри. Не могла зрозуміти, як це — дивитись на людину, яку ти любиш, і водночас відчувати, що між вами зникло щось важливе, що вже не можна повернути.

Але раптом Рейн перевела погляд на неї.

І на мить світ зупинився.

Нішель відчула, як її серце знову стиснулося. Вона мружилася, намагаючись тримати під контролем свої емоції, але сльози, як ріка, потекли по її щоках. Ні слова, ні рухи не могли втілити все те, що відбувалося в даній ситуації. І хоч Лорейн усміхнулася, хоч її очі були такі знайомі, Нішель не могла відразу зібратися. Вона відчувала, як всі ці роки розчинилися в тиші між ними, і те, що колись було безмежною близькістю, тепер стало чимось далеким, важким, не до кінця зрозумілим.

Нішель зробила кілька кроків вперед, повільно, обережно, немов намагаючись повернути час назад, навіть якщо це було неможливо.

Тим часом Артур і Лука стояли мовчки, як спостерігачі, відчуваючи всю вагу моменту, який розгортався перед ними. Вони були поруч, але наче зовсім далеко — присутні, але не в центрі подій. Артур, здавалося, занурився у свої думки, його очі спостерігали за Рейн, але в ньому було щось таке, що нагадувало про власну важкість переживань, яку він, можливо, ніколи не поділяв. Його руки були схрещені, він стояв із серйозним виразом обличчя, що більше підкреслював невисловлені питання, які залишалися в нього.

Лука, хоч і стояв поруч, все ж більше схилявся до того, щоб не втручатися в цей момент. Він знав, що зараз важливо не втручатися, що кожен із цих людей має пройти через свій процес, і це було занадто особисте для того, щоб робити щось більше, ніж бути присутнім.

Коли Лука й Артур вийшли з квартири, закриваючи за собою двері, Рейн залишилася із сестрою та дядьком. Тиша, яка наповнила кімнату, стала майже відчутною. Нішель зробила ще кілька кроків і, наблизившись до сестри, міцно обійняла її. Рейн глибоко вдихнула й схлипнула. Притулившись до Анни-Нішель у відповідь й обійнявши її, відчула, як серце виривається з грудей і подих перехоплює.

— Мила моя, ти тут. Ти поряд, — крізь сльози промовила Нішель. — Моя маленька Лорі, моя Лорейн.

Історія Нішель у книзі "Місто грішних душ 3: Відплата"